Марії Федорчук вже 102 роки!
Волинянка Марія Федорчук у свої 102 сама ще їсти зварить і піч побілить
Ківерцівщина багата щирими, працьовитими і добрими людьми. Та чи кожен похвалиться, що має в родині такого довгожителя, таку невтомну жінку-трудівницю?! Їй літа ніпочім, скажеш, дивлячись на цю навдивовижу цікаву світлину… А як же інакше, коли Бог дав понад сто років прожити! Жінка з легкою усмішкою на вустах та келишком у руці, яка за своє життя переробила тими руками стільки роботи, погодьтеся, варта захоплення й пошанування
Це Марія Дмитрівна Федорчук, 1918 року народження. Її дитинство пройшло у селі Великий Омеляник Луцького району. Вісімнадцятилітньою вийшла заміж і з тих пір, із 1936- го, проживає в селі Озерце Ківерцівського району. Народила і виховала трьох дітей. Має 6 онуків, 10 правнуків, 9 праправнуків. Найстаршій дочці — 83 роки, найменшому синові — 68.
Життя дається всім, а старість — тільки вибраним!
У трудовій біографії Марії Дмитрівни — єдиний запис і єдине місце роботи: колгосп села Озерце, назви якого змінювались впродовж років. Працювала в городній бригаді: садила, сапала, збирала врожаї. «Тоді земля родила добре, і без особливого використання хімії вирощували на ній огірки, помідори, інші овочі…», — пригадує довгожителька.
«На День працівника сільського господарства нашій мамі, бабусі, прабабусі, прапрабабусі Марії Дмитрівні Федорчук виповнилось 102 роки! Зозуля щедро накувала так багато літ цій простій і мудрій жінці, справжній берегині нашого роду! Її натруджені руки ніколи не знали спочинку! Вони гойдали онуків, пекли смачні пироги, доїли корів, напували телят, робили всю хатню роботу! За це Бог нагородив її міцним здоров’ям. Адже вона ніколи не лежала в лікарні, хоча інколи щось та й дошкуляло! Тому й сьогодні, піднімаючи келих за здоров’я нас усіх, з усмішкою бажає бути крепкими і довго жити!».
Так написала Лілія Федорчук про маму свого чоловіка — свою свекруху. Про те, що жінку такого поважного віку знають, люблять і шанують, свідчать також інші численні відгуки. Ми ж звернемося до вітання очільника Озерцівської громади Євгенії Терпелюк.
«Щирі вітання і низький уклін нашій іменинниці! Я недаремне кажу «нашій», бо займає важливе місце у моєму житті. Це моя «вчителька», порадниця і суворий експерт. Дякую щиро за науку життя, за делікатні настанови, за розповіді, які відіграли важливу роль в моїй долі. Люблю слухати ваші спогади про все пережите. Правду каже народна мудрість: «Життя дається всім, а старість — тільки вибраним!» Вітання всій родині, бо маєте з кого брати приклад, на кого рівнятись і бути вдячними за материнську молитву, яка є найсильнішим оберегом».
— Як же дає собі раду в такому поважному віці ця жінка? — запитую у Лілії Федорчук.
— Живе в Озерці, навідріз відмовляється переїжджати до когось із дітей! — розповідає пані Лілія. — Воно й зрозуміло: старші люди не хочуть розлучатися із домівкою, де пройшло їхнє життя. Ми з чоловіком мешкаємо в Жидичині. До мами їздимо щодня по черзі: чоловік і його швагро, який живе в Дачному. Найстарша сестра — в Луцьку, але травмувала ногу, тож їй самій потрібен догляд! Мамі возимо їсти, прибираємо, побілили влітку хату, заготовили дрова і брикет! Чоловік мій зазвичай в Озерці ночує, швагро буває вдень.
— Що ж додає сил невтомній довгожительці? Літа ж беруть своє…
— Мама сама ще може затопити грубку, підбілити її, якщо захоче «свого супчику», то ще й зварить! Дуже любить квіти, щоб навколо все цвіло, ароматами приємними зваблювало і тішило душу! Прийшовши в невістки, вона принесла всякого насіння з батьківського дому (квасолю, моркву, сіянку, бурячки тощо) і ружу — троянду, просту і пахучу, що росте в неї під вікном і досі! Жасмин, хризантеми — теж її улюблені квіти. А ще чорнобривці, гладіолуси, айстри і жоржини — то незмінний атрибут її квітника!
Читайте також: Дід Павло, його друг Чапко і врятований ясен.
Людмила ЯКИМЧУК
