Таку красу зустрічає той, хто переступає поріг будинку в прикордонному селі, в якому тепер є часточка душі майстрині на всі руки.
Волинянка має мрію: «От би Дольськ став таким завжди квітучим, як польське Заліп’є?»
Жителька обласного центру Наталія Гуркіна десять років тому купила на Любешівщині стареньку хатину, згодом розмалювала її в українському стилі й надала особливого шарму. Жінка згадала, що у наших сусідів за Бугом, недалеко від Кракова є населений пункт, де, крім приватних будинків, розписані мости, колодязі, школа, церква, які стали експонатами–родзинкою для туристів з усього світу. І поділилася мрією спробувати впродовж свого життя зробити щось подібне і на Волинському Поліссі
«Тут я можу побути наодинці з природою»
Знайомство з Наталією Гуркіною — авторкою книжок для дітей, представницею ініціативної групи «За чисте повітря» — спочатку було заочним. Коли минулого літа готувала репортаж «Як живе Дольськ — перше село України?», то директор місцевого Будинку культури Тетяна Кузьмич розповіла про пані Наталію як співорганізаторку фестивалю «Співай, Полісся золоте!», заснованого торік на Любешівщині. А ще тоді я почула і про те, що ця молода жінка творить красу в селі — «розмалювала вже не одну хату». Оскільки того дня майстрині в Дольську не було, то після телефонного спілкування ми призначили зустріч із нею «на потім». І недавно поспілкувалися.
Наталія Гуркіна пригадала в розмові, як сталося, що вона, жителька обласного центру, саме в цьому прикордонному селі облюбувала собі хатину:
— Це було десять років тому. Тоді у Луцьку вчилася Олена Талатиннік із Дольська. Якось вона запросила мене в гості. Ми рано вставали, пізно лягали, цілий день щось робили, були в русі, але я не відчувала втоми. Я зрозуміла, що тут, де ліси, озера і де не так гамірно, як, наприклад, на Світязі, — якраз те ідеальне, з особливою енергетикою місце, де я можу побути наодинці з природою.
— Я розумію, — розповідає жінка, — що все має бути зроблено гарно і
водночас просто, аби люди при потребі могли самотужки реставрувати ці
малюнки.
Щоб була можливість приїжджати у Дольськ із сім’єю, маючи в селі свій куточок, Наталія Гуркіна купила тут будиночок. Це була, за словами жінки, чорненька, справжня поліська хатина з дерева — небіленого, нефарбованого, яку треба було привести до ладу, вдихнути в старовину життя. Квіточкою на тортику, як кажуть, стало те, що жінка розмалювала своє помешкання і зовні, і всередині.
— Багато хто з містян, — каже Наталія, — хоче мати таке «своє» місце на природі. Раджу звернути увагу на наше Волинське Полісся. І шукати те, що є нашим корінням. Звичайно, треба докласти часу й зусиль, щоб створити в старому помешканні затишок…
«Це має бути гарно й практично»
Перш у Дольську була лише одна така мистецьки оформлена хата. А потім Наталія Гуркіна запропонувала Олені Талатиннік свої послуги й розмалювала будівлі на її обійсті. Квіти «розцвіли», як колись в давнину, на грубці, печі. А потім до новинки пристала сусідка Валентина Рудика, яка наглядає за хатою Гуркіних, бо ж господарі бувають час від часу. Тепер і тут квіточки з пташечками в білих та червоних кольорах на чорному фоні прикрасили стіни будівель.
— Я розумію, — розповідає жінка, — що все має бути зроблено гарно і водночас просто, аби люди при потребі могли самотужки реставрувати ці малюнки.
Пані Наталія згадала польське селище Заліп’є неподалік Кракова: воно завжди квітуче, бо тут розписані не лише будинки, а й мости, колодязі, школа, церква, які стали експонатами–родзинкою для туристів з усього світу. Тут навіть проводять конкурс розписаних хат. І ця тенденція має ледь не сторічну історію. Вона одержала заохочення в кінці 194 0–х років з тим, аби допомогти полякам оговтатися після Другої світової війни.
Читайте також: Очі можуть сказати більше, аніж слова: на Волині художниця малює унікальні портрети.
— Якщо мені вдасться впродовж свого життя Дольськ зробити таким хоч частково, то я буду задоволена, — поділилася мрією лучанка, яка стала патріоткою прикордонного села.
А як мова зайшла про її хист до малювання (звідки він?), то відповідь була така:
— Коли українська жінка народжується, то вона не вміє варити борщ. Але ми знаємо, що кожна українка готує цю страву і робить це бездоганно. Так само і стосовно малювання — треба пробувати відкривати себе в цьому напрямку, і все вдасться.
