— Головне — контроль температури, — каже господиня. — І дотримуватися рецепту. Тоді все вийде.
«Сусіди спробували сир, їм присмакував, і тоді ми виробили документи і почали продавати»
Ганна та Олександр Приходьки з Кульчина Луцького району вирощують кіз і роблять смачні сири
«Весь час біля будильника, Щоб не прогавити якусь операцію»
Першу тваринку вони купили для себе: народилася донечка і дитину порадили поїти козячим молоком, про користь якого давно відомо. З часом кіз побільшало.
— З’явився надлишок молока і дружина спробувала зробити сир. Хоча я його не люблю, мені до душі кисляк, — сміється Олександр. — Сир спочатку скуштували сусіди, їм присмакував. Тоді ми виробили документи і почали продавати.
Ганна знаходила рецепти приготування в інтернеті і вчилася на власних помилках.
— Головне — контроль температури, — каже господиня. — І дотримуватися рецепту. Тоді все вийде. Такого, щоб зіпсувати продукт, не було. Але траплялися нюанси. Бачу, що в одному випадку треба було більше підсушити, в іншому — більше відтиснути.
Згодом пані Ганна набула вправності (її сири просто чудові — кажу з власного досвіду, бо спробував). Почала з адигейського. А потім до асортименту додалися бринза, рікота, копчені сири, фета, халумі та інші. На усі є попит. Іноді роблять сир з чорницею, з перцем, з какао, з італійськими травами, з чорнушкою. Але ці види готують тільки на замовлення: все‑таки споживач більше любить класичні види.
— Головне — контроль температури, — каже господиня. — І дотримуватися рецепту. Тоді все вийде.
Чотири рази на тиждень Приходьки продають свою продукцію на фермерських ринках в Луцьку (біля рацсу та на вулиці Глушець). Про торгівлю онлайн не думали, бо, як каже Олександр, наразі у них немає такої кількості.
— Навіть деякі види сирів готуємо тільки на замовлення, наприклад халумі. На один виїзд не можу зробити весь асортимент, — розповідає Ганна. — Варіння сиру займає чимало часу. Поки цим зайнята, то весь час біля будильника, щоб не прогавити якусь операцію.
А каштан став франком
Будинок Приходьків розташований далеко на околиці села. Фактично це своєрідний хутір, бо навколишні ділянки не забудовані. Поруч долина Стиру і є ліс. Там тварини і пасуться.
— Ця програма показує, де наші кози, — Олександр демонструє свій телефон. — Ми живемо ось тут, а вони хвилину тому були біля річки. Якщо бачимо, що роблять шкоду, то я завертаю. Вони на місці не стоять, завжди йдуть проти вітру.
Попри те, що кози пасуться самі, господарі визнають, що прив’язані до хати. Адже худоба потребує постійного догляду.
Дуже люблять тварин діти. Четвертокласниця Уляна — перша помічниця мами. Дівчинка зізналася, що вже вміє сама збирати доїльний апарат.
— Вона просить мене: «Мамо, можна я буду доїти кіз. Ну, дозволь!». А навесні, коли козенята маленькі, Уляна та й менша Поліна готові бавитися з ними з ранку до вечора, — розповідає пані Ганна.
Діти дали клички кожній кізці! Тож на обійсті є Шкода, Крендель, Лахматка, Дуня та інші. Окремо господарі тримають козлика Франка. Він — представник альпійської породи, тож пильнують, адже коштує недешево. Попередні власники називали його Каштаном, але в Кульчині перейменували на Франка: раз порода французька, то й цап хай буде Франком. Він найдопитливіший з усіх. Може застрибнути і в салон автомобіля, якщо залишити дверцята відчиненими.
