Батьки покинули Сергія, коли йому був тільки рік. Коли хлопцеві виповнилось 23, у пошуках мами він подався аж на… Камчатку!..
Батьки покинули Сергія, коли йому був тільки рік. Коли хлопцеві виповнилось 23, у пошуках мами він подався аж на… Камчатку!
Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
ЖОДНОГО РАЗУ НЕ НАПИСАВ «ЛЮБЛЮ» Сергій Вікторович Кравченко - дорослий 23-річний чоловік, який уже давно сам собі дає раду в житті. Навіщо йому знадобилось летіти за тисячі кілометрів, щоб побачити жінку, яка його народила, але якої не було поруч усі ці роки - саме тоді, коли вона була йому найбільше потрібна? Нехитра відповідь Сергія на це запитання була короткою, але навряд чи до неї можна ще щось додати: - Просто тому, що вона моя мама… Сергія виховували дід Семен та бабуся Марія у Ветлах Любешівського району. Він дуже любив цих людей. Але ледь не з тих пір, як навчився говорити, постійно розпитував про своїх батьків. Бачив, що інші діти ростуть з мамами і татусями, що в них є брати і сестри, а в нього нема. Від хлопця не приховували правду: його мати з батьком пожили на Волині один рік, потім розлучились, мати поїхала на Камчатку, а батько - в Амурську область, звідки родом. Його покинули. В душі Сергія дивним чином переплелись злоба до цих людей - за те, що залишили, забули, не турбуються, - і… любов. Коли навчився писати, в один конверт з листом бабусі та дідуся до доньки вкладав і свій - до мами. Хоч на відповідь інколи доводилось чекати й рік. - Але жодного разу я так і не зміг їй написати, що люблю, - зізнається хлопець. У листах мама обіцяла йому приїхати. Відколи покинула сина, вона зробила це двічі. Перший приїзд Сергій не пам`ятає - був ще малим. Йому розповідали лише, що він ніяк не хотів йти на руки до незнайомої тьоті і заховався від неї під ліжком. Чомусь повважав, що ця жінка прийшла робити щеплення і ось-ось вийме шприц... Друга зустріч з мамою глибоко врізалась у пам`ять Сергія. Йому тоді було уже 12 років. Коли вона приїхала, він витиснув-таки із себе слово "мама". Коли вона від`їздила через три місяці, з такою ж неохотою цідив крізь зуби "мама" і... радів, що вона їде. - Мама тоді приїхала з другим чоловіком і їхнім сином - Максимом, - згадує Сергій. - Але вона з чоловіком постійно пила і мені хотілось, щоб вони поскоріш поїхали і залишили усіх у спокої... І у школі це для мене було клеймом - що приїхала мама і сильно п`є. Я, пам`ятаю, шукав тихіші місця і там виплакував своє горе. До того ж у бабусі стався серцевий напад, коли вона побачила, як мама п`є. Бабусю тоді ледь врятували. Коли позбігались люди, наробили галасу і сказали, що у бабусі нема пульсу, я не витримав і вибіг з хати. Знову заховався, плакав і молив Бога: "Господи, якщо ти зцілиш мою бабусю, я обіцяю все своє життя присвятити тобі". ...Баба Марія прожила ще більше десяти років. А Сергій після закінчення школи став студентом теологічного інституту у Москві і їздить на місії по країнах колишнього Союзу. Щодо батьків, то у його душі все перекипіло, він їх пробачив. Але аж ніяк не забув. - Знаєте, з кожним роком я все більше і більше думав про них, - розповідає хлопець. - Бажання їх знайти не те, що не зникало, а навпаки - постійно посилювалось. Так і жив - з думкою про зустріч з ними. І це не перебільшення.
ДО МАМИ - НА КРАЙ ЗЕМЛІ Якщо адресу матері Сергій знав, то про батька було відомо лише, що він - з Амурської області. Але порившись у старих паперах, хлопець знайшов документ про сплату колись - ще за Союзу - батьком аліментів. Там була якась адреса. П`ять років тому на неї Сергій і відправив лист. Написав батькові, що не гнівається на нього і хоче зустрітись. Але відповіді не отримав. Про лист призабув й навіть не підозрював, що через кілька років доведеться знову тримати його у своїх руках. Але вже за зовсім інших обставин... А до мами твердо вирішив їхати. Точніше летіти, на іншу сторону Землі - у Петропавловськ-Камчатський. Економив на всьому, щоб назбирати грошей на подорож, також з фінансами допомогли друзі, і цього року Сергій вирушив здійснювати свою мрію. - Політ з Москви у Петропавловськ тривав дев`ять годин, мама обіцяла зустріти в аеропорту, - згадує Сергій. - Але на відміну від більшості пасажирів, я не міг заснути ні на хвилину. Двічі за час польоту давали їсти - не міг і їсти. Так переживав, що постійно виступав холодний піт. А коли спустився з трапа, мене почало трусити. Людей зустрічають, вони обнімаються, цілуються, а моєї мами нема. Уже вирішив сам їхати в місто. Аж тут раптом чую: "Сергію!". Я закляк на якусь долю секунди, потім обернувся і побачив якусь жінку. У ній я не впізнав мами - вона ніколи не надсилала своїх фото. Здогадався, що це моя мама Надя тільки по хлопцеві, який стояв поруч з нею - це був її син і мій брат Максим. На цей раз все було по-іншому. Сергію не доводилось робити над собою зусилля, щоб сказати "мамо". Ніби компенсуючи усі ці роки без неньки, він насолоджувався отим "мамо", частіше і частіше вживаючи його. - Те ж саме було і з мамою, - усміхається хлопець. - Я постійно чув "синочку, синочку". Було трохи незручно - вона навіть до Максима так не зверталась. А я й на теперішнього її чоловіка став казати "тато". Сергій гостював у Петропавловську-Камчатському понад два місяці. За цей час вони з матір`ю в деталях розповіли про своє життя одне без одного. Не раз сказали і найголовніші слова: "Прости, синочку". - "Я не тримаю на вас зла, мамо". - Я зумів простити маму, бо впустив у своє серце Бога, - каже Сергій. - І зараз я відчуваю, що це моя мама в повному розумінні цього слова. Ми стали, як одна сім`я. Коли я їхав назад, вона мене проводжала і плакала. Він усе життя знав, що у нього десь далеко є мама. Але він її не мав. І тільки тепер знайшов.
25 НОВИХ РОДИЧІВ Про історію Сергія знали у популярній телепередачі "Жди меня". Планувалось, що про його зустріч з батьками буде відзнято програму. Але цьому, на жаль, не судилось збутись. За старою адресою батька Сергій разом з мамою вирахували його телефон в Амурській області. Замовили переговори. На них прийшла 85-річна бабуся Сергія, мати його батька. Вона й повідомила трагічну новину: її син помер. Сергій розплакався прямо в телефонній будці. Він не встиг на якихось півтора року... Але все одно вирішив летіти на Амур, аби поклонитись могилі батька і познайомитись із своєю ріднею. - Було дивовижно, коли мене зустрічав цілий гурт людей, вони підходили до мене по черзі і представлялись: "Я - твоя двоюрідна сестра, я - твоя племінниця, я - твій дядько"... У мене котились сльози. Ось вона - велика рідня, якої я не знав і яку так хотів віднайти... Сергія дуже добре прийняли його нові родичі. Він гостював у бабусі, у рідного і двоюрідного дядьків та тіток і їхніх дітей. Познайомився і з друзями свого батька. Виявилось, що в нього було ще дві дружини. Але крім Сергія у батька більше не було дітей. - Мені розповіли, що тато не приховував, що у нього є син. Батько часто говорив про мене, згадував. Я зустрівся і з його обома дружинами. Одна з них сказала, що вони навіть планували мене забрати, коли я ще був малим. Знайшов я і свій лист, який писав батькові п`ять років тому - він його весь час зберігав, але, як сказала його дружина, соромився відписувати. Казав, що хотів би мене побачити, але боявся, що не зможе подивитись мені в очі. ...Нещодавно Сергій повернувся із кількамісячної подорожі Сибіром. Часто переглядає купу фотографій, які привіз з собою, щотижня телефонує мамі, листується з родичами. Щасливий, що наважився на цю поїздку, що зумів пробачити. На світі у нього побільшало рідні одразу на 25 людей...
