Поліська бабуся з Рівненщини підкорила Париж

Домініка Никифорівна — ​одна з останніх носіїв автентичних пісень північного Полісся. Вона володіє складною давньою технікою співу — ​один голосний звук дрібнить на кілька нот, тому і її голос наче вібрує і проймає до глибини душі. Баба Даня, як її називають удома, не раз підкорювала сцени Польщі, Угорщини, Росії, Білорусі. Пісні у її виконанні включені до аудіоколекцїі ЮНЕСКО, де зібрана світова спадщина традиційної музики. Вокальний семпл із записом голосу зіркової бабусі можна почути у кліпі «Янголи» українського гурту «ТНМК».

 «Я завжди спивала — відколи себе помню. Мене ніхто не вчив. Я маленькою слухала, як спивають батьки. Мама пряде куделю, батько постоли робить нам у школу — й спивають. Тато був співак на все село, — розповідає Домініка Чекун. — Коли мені років шість було, я ходила корови пасти. А в нашому селі був чоловік, який гарно спивав і пісень багато знав. Мені стидно було просити навчити. То я старалася так вгадати, щоб пасти корови тоді, коли й він. Дядько спивав, а я переймала».

У свої 84 Домініка Никифорівна знає більше 150 старовинних пісень: «Кажуть: яке то весілля, якщо Дані нема. Вона всі пісні знає, спиває, танцює — ото весілля. А то що: наїстися прийдуть, і не вміють спивати, та й сидять… Пам’ятаю, як моя баба завела нас, дітей, на весілля і посадила на піч, щоб дивилися. Я ту пісню з сорокового року запомніла, з дєтства самого».

Та все ж Домініка Чекун каже, що найкраще їй вдаються «вдовині». Бо ж сама овдовіла майже

30 років тому: «Мій чоловік Іван добрий був — мене пускав спивати. У гинших жонок їхні можуть сказати: «Сиди дома, куди ти поїдеш, не пустю». А мій мені і чоботи начистить, і скаже: «Давай скуріше збирайся, люди ждуть»…Як умер — я крепко журилась. Не спивала зовсім десять місяців. Тоді приїхав голова району: «Бабо Даню, треба виступати в Сарнах. Там усі позбиралися, на телевізор зниматимуть… І я спивала, хоч всередині тєжко було».

Усе життя вона працювала дояркою в колгоспі. Коли була ще дитиною, у село приїжджали з хору імені Верьовки — шукали хористів. Саме вони вперше звернули увагу на унікальний талант Дані. Однак мама була проти і не дозволила їй поїхати.

 До Домініки Никифорівни часто приходили жінки на вечорниці. Хто брав пряжу із вовни, хто — вишиванку. За роботою співали пісні. Одного разу вирішили виступити у сільському клубі. Односельцям сподобалося. Згодом, коли у районному Будинку культури проводили огляд фольклорних колективів, вони зайняли перше місце. Так у 1984–му розпочався їхній творчий шлях. У 1992–му колективу присвоїли звання «народного».

У 2009 році Віктор Ющенко особисто вручив Домініці Чекун посвідчення «Заслужений працівник культури України». У 2017–му вона стала лауреаткою Премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. А нещодавно Домініку Никифорівну нагородили орденом Княгині Ольги III ступеня.

«Як їздила у Францію, то їхній гетий священник усе просив — поспивайте ще, ми ще послухаємо. Були там і такі, що нічого не понімають по–нашому, а слухали, але були й такі, що все знали», — ділиться незабутніми спогадами баба Даня, як два роки тому виступала у греко–католицькому соборі Святого Володимира Великого у Парижі.

До карантину, щоб записати пісні та спробувати перейняти манеру співу, до пані Домініки чи не щотижня приїжджали гості з усього світу. Зокрема, з Польщі, Німеччини, Канади, США. Минулого року, на Трійцю, до баби Дані завітав львівський етногурт «KYRBASY» та запросив її до Львова. Вона погодилася одразу. Та лише за однієї умову: концерт має бути восени, коли закінчаться городні роботи.

Коли була ще дитиною, у село приїжджали з хору імені Верьовки — шукали хористів. Саме вони вперше звернули увагу на унікальний талант Дані. 

«Баба хоч старенька вже, але приїхала до вас, щоб разом поспивати, щось вас навчити, щось самій повчитись. Я спиваю майже 80 років. Якщо й ви стільки спиватимете, то теж навчитеся», — говорила своїм шанувальникам Домініка Никифорівна зі сцени Львівського театру імені Леся Курбаса. Концертний зал ледве вмістив усіх охочих почути магічний голос унікальної бабусі, а на двох майстер–класах не було вільних місць. Тоді ж курбасівці записали альбом зі співом баби Дані. До 48 пісень додали збірник нот і текстів. А 19–20 грудня уже відбулася презентація її диска і книги «Голос містичного Полісся».

У жовтні цього року пані Домініка виконала три пісні у проєкті «Ковчег Україна», в якому також взяли участь молодіжний симфонічний оркестр, «ДахаБраха», чоловіча капела «Дударик», «KYRBASY», «Хорея Козацька» і Київський дівочий хор ім. Миколи Лисенка.

Домініка Никифорівна має двох дітей, трьох онуків і трьох правнуків. Каже, що її голос успадкували внучка Лілія і правнучка Кароліна.

«Колись усі на селі жонки спивали. От увечері на лавочці під хатою зберемось і спиваємо вси разом так, аж вулиця гула. Як я була дояркою, то і корів доїмо — спиваємо, і бульбу садимо — тоже… Зараз нема у селі коло хат лавочок ніяких і людей нема. Тепер не спивають. Телевізори покупляли й сидять дома дивляться… От такий дивний світ став, — із сумом зазначає Домініка Чекун і закликає усіх: — Спивайте — будете здорові й доживете до моїх літ. Я завжди спиваю, що би не робила».

За матеріалами zbruc.eu, localhistory.org.ua, kovceh.org.ua, zaxid.net.

Ольга ВЕКЕРИК

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.