Упертий хохол Піддубний «не лягав ні під кого…»

Його називали «російським ведмедем», а він був нащадком українських козаків

Іван Піддубний родом із Полтавщини. Кажуть, той куток села, де колись стояла хата, в якій ріс майбутній силач, досі називається Козацьким хутором. Батько його — ​Максим Іванович — ​міг легко кидати п’ятипудові мішки з зерном на віз і гнути підкови. І син вдався в нього, успадкував від предків великий зріст, міцну статуру, мужність і витривалість.

Парубком подався Іван із рідного села Красенівка на заробітки в Таврію. Працював портовим вантажником, приятелював із курсантами «морехідки», які й навчили його азів бійцівської науки. А 1895 року він переїхав у Феодосію, де самотужки почав займатися гімнастичними вправами та гирьовим спортом.

Згодом туди прибув на гастролі пересувний цирк, який влаштував чемпіонат борців з усієї Європи. Піддубний зголосився взяти в ньому участь.

Кожного вечора два тижні поспіль під овації глядачів нікому не відомий досі спортсмен перемагав щораз нових і нових суперників, лише з чемпіоном Росії волинянином Петром Янковським поєдинок завершився внічию…

Згадка про нашого земляка-силача вимагає невеликого відступу. Мало хто із волинян знає, хто він і звідки. Янковський народився 5 травня 1861 року у збіднілій дворянській родині на хутірці Юзефін — ​це частина села Городок тоді Луцького повіту. У 23-літньому віці Петро Янковський став солдатом лейб-гвардії Уланського полку у Варшаві. Після армії, оскільки дивував усіх своєю силою, пішов працювати в цирк. Борцівська кар’єра Янковського була увінчана не десятками, а сотнями блискучих перемог. Він виступав на аренах Петербурга, Москви, Новгорода, Криму. На нижньогородській арені наш земляк поклав на лопатки німецького атлета Фосса, який до того вважався непереможним. У 1918–1927 роках він був організатором грандіозних чемпіонатів із боротьби в Росії. Повернутися знаменитому атлету в село Городок не вдалося, бо це було вже закордоння. Не стало Янковського 20 березня 1932 року. Ось таким був наш краянин, якого називали хрещеним батьком Івана Піддубного.

Ну а його «похресник» здобув ще більшої слави. За понад 40 літ професійної кар’єри борця Івана Піддубного жоден суперник не зміг покласти його на лопатки! Українця називали «волзьким богатирем» і «російським ведмедем», він представляв Росію на Паризькому чемпіонаті 1903 року найкращих борців світу. Там Піддубний здобув одинадцять перемог поспіль над титулованими суперниками з різних країн.

Рідна земля дорожча за всі гроші світу

Тренувальний день спортсмена завжди починався з ранкової зарядки, він приймав холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення правил боротьби та прийомів. Проти нього виходили один за одним три борці-любителі. З першим він боровся двадцять хвилин, з другим — ​тридцять, з третім — ​сорок. Потім десять-п’ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках. У дні, вільні від тренувань, його, за тогочасним методом фізичного загартування, саджали на двадцять п’ять хвилин у так званий «докторський ящик» — ​парову ванну з температурою до п’ятдесяти градусів. Після ванни був крижаний душ, а тоді Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри. Вечорами він прогулювався, тримаючи в руках двопудову металеву палицю.

П’ять років поспіль Іван Піддубний залишався незмінним чемпіоном світу, а потім він іде з великого спорту й повертається у рідну Красенівку. Придбавши майже 200 гектарів землі, чоловік щедро наділяє нею своїх рідних та одружується.

Але зароблені за час спортивної кар’єри гроші швидко розходяться, і, залишивши дружині на зберігання скриню із майже двома пудами золотих чемпіонських медалей, Іван Піддубний повертається на бійцівський килим.

Його знайомі дивувалися: впертий хохол принципово «не лягав ні під кого», хоча за програш йому не раз пропонували астрономічні як на ті часи суми.

Потім Івана Піддубного запросили на гастролі до Німеччини, звідки він помандрував до США. 1925 року переміг на міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, успішно виступав у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та інших містах.

Однак додому Піддубний повернувся без долара за душею. Адже організатори американського турне уклали контракт так, що зароблені гроші з банку міг отримати лише громадянин США. Та Україна була для чоловіка важливішою, дорожчою, ніж пів мільйона доларів, і залишатися за океаном він не схотів.

За понад 40 літ професійної кар’єри борця Івана Піддубного жоден суперник не зміг покласти його на лопатки!

Повернення у 1927 році видатного атлета на батьківщину виявилось невеселим: всіх його родичів у Красенівці оголосили куркулями, відібрали подаровану ним землю. Дружина знаменитого благовірного не дочекалася, давно втекла з іншим.

Піддубний переїхав у місто Єйськ на Кубань, де колись знайшли притулок його предки, запорозькі козаки. А коли Івану Максимовичу видали паспорт із прізвищем «Поддубный» і національністю «русский», він закреслив ці слова у документі й подався в місцеве управління НКВС шукати правду. Додому повернувся нескоро і під конвоєм.

Згодом фельдшер, який бачив знаменитого борця роздягненим, по секрету розповідав знайомим, що в того вся спина була у страшних рубцях від опіків.

Спортсмена чекісти катували електропаяльником, вимагаючи назвати номери рахунків та адреси іноземних банків, у котрих він міг тримати заощадження. Приписували йому і «буржуазний націоналізм». Коли пересвідчилися, що у Піддубного нема грошей, відпустили.

Решту свого життя наш силач провів у злиднях. Під час війни в окупованому Єйську німці дали йому роботу в більярдному клубі, за що потім Піддубного ледь не розстріляли. У переможному 1945-му знаменитості нібито пробачать цей гріх, удостоївши звання заслуженого майстра спорту.

А потім його просто викреслять із життя, прирікши старого і вже немічного Піддубного побиратись між людьми. Коли в серпні 1949 року він назавжди закриє очі, легендарного Чемпіона Чемпіонів збиратимуть в останню дорогу всім містом.

Оксана КРАВЧЕНКО

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.