Обвал стався глибокої ночі, коли місцеві мешканці міцно спали.
Доки стіна будівлі інтернату «сповзала», врятувати потрібно було 115 душевнохворих людей
Звістка про те, що в Горохівському психоневрологічному закладі впала стіна, миттю облетіла область. Бог змилувався над усіма його мешканцями, для яких ця будівля є домівкою, бо ніхто з них не постраждав. Врятувати підопічних від каліцтва чи смерті вдалося кільком працівникам закладу і його директорці Юлії Ковальчук. Яке пекло довелося пережити тої моторошної ночі їм усім і як живуть хворі після обвалу санвузлів – читайте в цій публікації
Та жахлива доба була робочою зміною для старшої медичної сестри Наталії Павляшик, молодших медсестер Інни Секлій, Тетяни Іванис, Оксани Барської і Лариси Баб’ячук. Перший незрозумілий звук у чималому двоповерховому приміщенні, обходячи його, пані Наталія почула близько 1-ї години ночі. В жінки склалося враження, що хтось чи щось впало, тому разом із колегами вона заглянула в усі спальні, щоб переконатися, чи все гаразд у їхніх мешканців.
Підозрілий шум вдруге зауважила з боку санвузлів. Цього разу саме там побачила, що з однієї зі стін відлетіли три облицювальні плитки, й відразу ж зателефонувала директорці. Тривогу забила недаремно: зі страхом, що стіна, з якої тої ночі посипався «декор», колись може наробити лиха, колектив закладу жив уже сім років.
«Зараз буду», — сказала по телефону пильній старшій зміни Юлія Ковальчук о 1.37 й через кілька хвилин уже була в інтернаті. Аварійна зовнішня стіна, на щастя (як не дивно вживати це слово з приводу такого лиха), «доживала» свою останню ніч, обвалюючись повільно: по цеглині, плитками. Йшла тріщинами, загрожуючи руйнацією найперше великого спального корпусу, бо була прикріплена до нього металевими конструкціями, а можливо, й усього будинку, вік якого сягнув 88 літ.
Щоправда, злощасну прибудову, в якій знаходилися душові кабіни й вбиральні, було зведено лише 21 рік тому. Чому вона «не дожила» навіть до віку старого корпусу, тепер з’ясовують правоохоронці та відповідні служби. Однак про першу тріщину в загрозливому мурі, що утворилася в році 2009-му, Юлія Ковальчук повідомила обласних чиновників (заклад перебуває на балансі облради) ще в 2010-му, ставши директоркою Горохівського психоневрологічного інтернату.
Тоді мур стягнули, але, зі слів Юлії Олександрівни, в 2013-му, коли стіна таки відійшла від старої будівлі, вона показувала її губернаторам і нардепам, прохаючи посприяти з ремонтом. Заручившись підтримкою кількох, ще в 2013 році виготовила першу проєктно-кошторисну документацію, в 2014-му — другу. Тисячі гривень за них, за проходження необхідних експертиз з обласного бюджету платилися справно, а от коштів на роботи все не вистачало. До слова, щоб належно відремонтувати психоневрологічний заклад, згідно з проєктно-кошторисною документацією потрібно 3 мільйони 415 тисяч гривень.
Порятувати більше сотні підопічних названим вище людям вдалося лише за 40 хвилин, які здалися їм вічністю. Стіна гучно впала.
Тендер на проведення робіт в інтернаті департамент інфраструктури облдержадміністрації оголосив цієї осені. «Капітальний ремонт будівель головного й адміністративного корпусів Горохівського психоневрологічного інтернату (підсилення конструкцій) коштуватиме до 698 тисяч гривень. Тендерні пропозиції приймають до 6 листопада, розпочнуть аукціон 9 листопада. Строк виконання робіт — до кінця року. Очікувана вартість становить 698 тисяч 337 гривень», — інформували нещодавно волинські ЗМІ.
Тендер виграло приватне підприємство «Макс-Буд» За кілька днів до обвалу будівельники приступили до роботи. До слова, тої жахливої ночі з 24 на 25 листопада керівник «Макс-Буду» Олег Карпов після тривожного дзвінка Юлії Ковальчук приїхав в інтернат теж за лічені хвилини. Доки жінки виводили в безпечне місце підопічних, він устиг болгаркою відрізати стяжні троси й гвинти, що з’єднували руйнівну стіну із суміжною.
Читайте також: «Нам би хоч один захисний костюм, бо йдем у вогонь отак, а діти ждуть, чи я повернуся».
Евакуювати безпорадних, наче малі діти, чоловіків, було дуже непросто. Вони не розуміли, чому їх будять серед ночі, швидко вдягають, просять кудись іти. Хтось пручався й кричав, інші покірно виходили з кімнат, ішли за своїми рятівницями, але через кілька хвилин… поверталися знову. Душевнохворі ж…
Багатьом відразу знадобилося піти в туалет. Пояснювати, чому туди не можна, теж було ніколи. Одній із робітниць довелося стояти в дверях. Та найважче було підняти з постелі більше 20 хворих, які мало рухаються. Їхні дві кімнати на першому й другому поверхах виявилися найнебезпечнішими. Таких пацієнтів, посадивши в інвалідні візки, відвозили сторож Назар Іванчук і підопічні Віктор Івченков та Олександр Коріненко. Ситуацію ускладнювала погода. На вулиці дув сильний вітер, тому важко було зрозуміти, з якого боку чекати обвалу.
…Уже потім стане зрозуміло, що порятувати більше сотні підопічних названим вище людям вдалося лише за 40 хвилин, які здалися їм вічністю. Стіна гучно впала. Не стало світла, води, тепла, та о 6-й годині ранку робітникам інтернату вдалося відновити їх постачання.
«Я уклінно дякую кожному працівникові закладу. Всі вони — люди на своїх місцях, із ними почуваєшся надійно, як із рідними», — адресувала директорка слова вдячності колективу, а також особисто Олегові Карпову, його бригаді, підопічним Вікторові Івченкову й Олександрові Коріненку.
«За попередньою версією, будівля із самого початку була зведена із порушеннями. Немає ні штирів, нічого. Крім того, видно що там роками протікала каналізація, ґрунт підмочений. Тому коли почали відкопувати, укріплювати фундамент поперек, сталося те, що сталося», — прокоментував представникам ЗМІ заступник директора департаменту інфраструктури облдержадміністрації Іван Корчук.
Чи багато в інтернатівців незручностей тепер? Вистачає. Важко уявити, як обходилися б підопічні лише двома вбиральнями, що залишилися в іншому крилі будівлі, якби за сприяння ексзаступниці голови облдержадміністрації Світлани Мишковець не підсобив би трьома біотуалетами керівник ТзОВ «Городище» Анатолій Никонюк. Проблемним є миття хворих. «Будемо користуватися водонагрівачем», — шукає вихід із ситуації Юлія Ковальчук.
Добудову обіцяють підняти з руїни до весни наступного року. Оскільки я живу біля інтернату, то чую й бачу, що бригада Олега Карпова працює з раннього ранку до пізнього вечора. Водночас дуже прикро, що часто-густо українські чиновники хрестяться вже тоді, як грянув грім.
