Навіть повстанці спочатку не повірили Галині. А наступного дня на її пошуки спецслужби кинули всі сили.
20-літня вчителька Галина Січкарук застрелила начальника районного відділу НКВС
«Не можу дивитись, чути, як гинуть наші хлопці! Не можу бачити, як вивозять у холодний Сибір наших людей. Хай навіть я загину, але ще прийде такий час, що нами, хай і полеглими, гордитиметься Україна! Люди не забудуть!» – часто говорила вона подругам
75 років тому Галина Січкарук застрелила начальника Турійського райвідділу НКВС старшого лейтенанта держбезпеки Антона Гаркушу. Я вирішила дізнатись більше про історію моєї землячки. І от нещодавно мені вдалося отримати документи кримінальної справи № 67815, яка зберігається у ГДА СБУ. Усього тоді було засуджено 14 людей.
Галина Січкарук народилася 19 січня 1925 року в селі Новий Двір на хуторі Щаївщина, що на Турійщині. Була вчителькою початкових класів в Осекрові та Мировичах. Заочно навчалась у Володимир-Волинському педучилищі. Закінчити другий курс не вдалося — почалася війна… У червні 1943-го провідник станичного проводу ОУН у Новому Дворі Олександра Марцинковська організувала в селі гурток із восьми дівчат. Серед них була й Галя. Вони допомагали УПА: збирали продукти, виготовляли бинти і передавали їх хлопцям із лісу.
У лютому 1944-го до дівчини приїхав кущовий Мельник (Карп Сервачинський) із повстанцями Череванем і Галевичем. Запропонували вступити в ОУН. Спочатку вона вагалась. Та коли ті приїхали вдруге — погодилася. Під псевдо Тіна її зарахували в сотню Череваня, яка в той час дислокувалася у Свинаринському лісі. Командир дав Галі підручники з історії України. Вивчала. Конспектувала. Згодом вона прочитала в Новому Дворі кілька лекцій. Першу, на тему «Заснування Руської держави», — у серпні. На ній було більше 15 людей. Усіх пізніше заарештували. Галина готувалася читати лекції й у сотні Череваня. Складала конспекти. Але з наближенням лінії фронту на повстанців зробили наліт радянські партизани і з лісу вибили. Дівчина повернулася до батьків у село.
Коли між ними залишилося не більш як пів метра — вистрілила двічі енкаведистові в груди.
20 вересня 1944-го Турійським РО НКВС Галину Січкарук, Олександру Марцинковську, Надію Кушнір, Ганну Главадську, Катерину Бадиру, Ольгу Господарук, Людмилу Сервачинську і Тетяну Кухарук заарештували за «участь у контрреволюційній організації ОУН та допомогу УПА».
Спочатку їх допитали в селі Купичів, яке тоді було центром Турійського району. Потім відправили в Луцьку тюрму №1. Трьох із них (Бадиру, Господарук і Сервачинську) засудили на 10 років таборів. Інших дівчат через два тижні відпустили додому.
У січні 1945-го Галину знову заарештували. Жахливі допити тривали 10 днів. Тоді начальник Турійського районного відділу НКВС старший лейтенант держбезпеки Антон Гаркуша показав її розписку про негласну співпрацю, яку дівчину змусили написати минулого разу. Дав їй завдання зв’язатися з членами УПА, встановити місце їх знаходження та кількість і прийти 30 січня з доносом.
Читайте також: Відійшла у вічність легендарна зв’язкова УПА.
У селі Вербично-2 жив дядько Галі Павло Шумський. У нього в домі часто були повстанці. Тож вона вирішила його навідати. Через кілька днів її затримали п’ятеро розвідників і привезли до коменданта надрайонного проводу ОУН Ворона. Дівчина не хотіла бути стукачкою — зізналася, що її послали енкаведисти…
Галя пройшла перевірку й навчання. 6 лютого вона написала розписку, в якій пообіцяла вбити начальника Турійського НКВС Антона Гаркушу. Ворон дав їй револьвер («наган») і дванадцять патронів. Після виконання завдання вони мали зустрітися на хуторі Щаївщина.
На допиті Галина розповіла, що 7 лютого ввечері прийшла в райвідділ НКВС. Як таємного агента її пропустили до самого Антона Гаркуші. Він став розпитувати, чи зв’язалася вона з повстанцями. Січкарук сказала, що дуже втомилась і хоче відпочити. Енкаведист відвів її до своєї квартири. Зранку він знову запитав про «банду Ворона», та вивідати щось йому так і не вдалося. Тож Гаркуша пішов на роботу, а Галя залишилася у квартирі разом із його дружиною. Ввечері, коли вже було темно, дівчина почула, що хтось став підходити до будинку. Вона вийшла в коридор. Взяла револьвер, який був у її пальті, і запитала: «Це ви, товаришу начальник?». Він відповів: «Так, я». По голосу зрозуміла, що це справді Гаркуша. Відчинила йому двері. Коли між ними залишилося не більш як пів метра — вистрілила двічі енкаведистові в груди…
Галя пішла в Літинський ліс, де зустріла повстанців із сотні Метелика. Вони привели її до командира. Коли розповіла про вбивство — їй не повірили. Тоді вона сказала: «Запитайте у Ворона. Він знає». Метелик через зв’язкових передав йому грипс. Ворон надіслав відповідь, щоб дівчину доправили до нього. Супроводжувати Січкарук командир доручив керівникові кущового проводу ОУН Олексі та повстанцям Гаврилюку й Яремі.
Достеменно невідомо, чи справді дівчина забрала зброю і документи Антона Гаркуші та передала їх підпіллю. Але вже зранку наступного дня на її пошуки були кинуті всі сили області, а партійне керівництво та НКВС скаженіли від люті.
Нагадаємо, ідею створити УПА обговорили на Великдень.
Галя разом з її супровідниками переховувалися в будинку станичної ОУН на псевдо Ніна в селі Вербично-2. Вночі 16 лютого до них прийшло кілька чоловіків. Їх прийняли за своїх. Насправді ж це була агентурно-бойова група енкаведистів, що діяла під виглядом УПА. Тож як тільки дівчина сказала, що застрелила начальника Турійського РО НКВС, вони напали на повстанців, обеззброїли їх і заарештували.
Батьків Галини Січкарук Йосипа Гнатовича й Агафію Василівну та брата Степана (інваліда без руки) виселили у Сибір. Їхню хату, хлів та стодолу енкаведисти обклали соломою і підпалили. Сестру Ганну не забрали, бо чоловік якраз був на фронті. Її з маленькими дітками викинули в чому були на вулицю. Після пережитого та дуже тоді змерзнувши Ганна захворіла і скоро померла.
10 квітня 1945-го військовий трибунал військ НКВС Волинської області засудив Галину Січкарук, коменданта надрайонного проводу ОУН Ворона, Ярему, керівника Вербського проводу ОУН Гордія, господарчого Чернаша, районного коменданта СБ у Вербському районі Василька та члена його боївки Хмару до розстрілу. Пізніше Яремі й Чернашу замінили смертну кару на 20 років каторги. Згідно з рішенням президії Волинського обласного суду від 18 листопада 1992-го всі вони «засуджені обґрунтовано і реабілітації не підлягають».
Начальник Турійського районного відділу НКВС старший лейтенант держбезпеки Антон Гаркуша був першим керівником міліції району, тому його портрет можна побачити у Турійському відділенні поліції. Похований він на Меморіалі Слави в селі Купичів. Тут разом із радянськими солдатами захоронені ті, хто боровся з повстанцями у навколишніх селах. Буквально за кілька кроків — могила вояків УПА, які загинули у бою з німцями 1943-го. Також на честь начальника НКВС досі названа одна з вулиць у Купичеві.
Хоч у документах кримінальної справи зазначено: «вирок виконаний 10 червня 1945-го», новодвірці розповідають, нібито дізналися від енкаведиста Калини, що Галю не розстріляли, а закатували до смерті.
Вона часто говорила подругам: «Не можу дивитись, чути, як гинуть наші хлопці! Не можу бачити, як вивозять у холодний Сибір наших людей. Хай навіть я загину, але ще прийде такий час, що нами, хай і полеглими, гордитиметься Україна! Люди не забудуть!». На жаль, досі не відомо, де могила Галини Січкарук, як і тисяч інших розстріляних, замордованих повстанців. Часто ми навіть не знаємо їхніх імен. І, можливо, ви навіть не здогадуєтесь, що серед них є й ваші родичі. Боляче, що натомість на сьомому році російсько-української війни в нас є вулиці, названі на честь комуністичних діячів, і до пам’ятників цим катам кладуть квіти. Сподіваюсь, таки настане той час, коли ми вшановуватимемо тих, хто виборював незалежність України і хто захищає її зараз. Пам’ятаймо наших справжніх героїв!
Ольга ВЕКЕРИК.
