Зупинятися не збирається: волинянин вирощує 25 соток малини

Сім’ю Улибіних у селі знають як старанну. Ні Петро, ні його дружина Сніжана не скаржаться на життєві труднощі і негаразди, не бояться будь-якої роботи. Частенько згадують, як 17 років тому вони переселилися в хату, яка жінці дісталася у спадок від бабусі. У ті важкі часи не­просто було зробити ремонт в оселі. Та не втрачали надію на краще. Веселий щебет дітей не давав зневіритись. Нині старша донька Даша — студентка Ковельського промислово-економічного коледжу, а Євгенія навчається в шостому класі. Тож турбот у цього сімейства чимало.

Як і багатьом українцям, Улибіним довелося скуштувати польського хліба.

— Заробітки на чужині нелегкі, — мовить 39-літній Петро. — Можна сказати, їдеш на них від безвиході, бо ж треба годувати сім’ю. Сім років із дружиною працювали у польських садках, збирали малину і полуницю. Для нас, українців, які звикли в основному займа­тися вирощуванням картоплі, цікаво було дивитися, як на цьому сімейному бізнесі наші сусіди заробляють гроші. У процесі роботи перейняв у них технологію вирощування ягід та плекання саду. Це мені подобалося, але розу­мів: у цій справі не обійтися без знань. Думка, що, приміром, малина — культура невибаглива, є помилковою. Потрібно вміти її доглядати, інакше годі чекати хорошого врожаю. Водночас вона вимагає й найменших затрат. Врахувавши всі нюанси, подумав: а чому б собі цим не зайнятися на рідній землі?

Ще сім літ тому чоловік привіз саджанці малини з Польщі і посадив два рядки. Однак тоді мав проблему зі збутом: хіба що кому продаси літр чи два. Та коли ягоду стали приймати, Петро Улибін три роки тому взявся розширювати площі. Цьогоріч урожай збирав уже з 25 соток.

Думка, що, приміром, малина — ​культура невибаглива, є помилковою. Потрібно вміти її доглядати, інакше годі чекати хорошого врожаю.

— Звісно, що самотужки справитися неможливо, — додає господар. — Тому допомагають діти, рідні, друзі. У пору достигання ягід приходиш на поле і розумієш, що матимеш зиск зі своєї праці. Від цього на душі стає радісно, з’являється впевненість у завтрашньому дні, почуваєшся повно­правним господарем на власній землі.

Читайте також: Такого в наших краях ще не було: на Волині виріс рекордно великий качан кукурудзи (Фото).

Цієї осені заклав ще одну ділянку площею 25 соток.

— Побачимо, як підуть справи, — каже співрозмовник, розповідаючи про плани на майбутнє. — Якщо все вдасться, то на досягнутому не збираюся зупинятися. Розумію, що доведеться затратити чимало сил і часу, але це того варте. Краса неймовірна, коли на власноруч вирощених кущиках обвисають важкі пахучі ягоди малини, звабливо пломеніючи з-під блискучого листя.

За словами господаря, найбільшою проблемою на нових площах стане проведення системи поливу, адже без цього не варто очікувати щедрого врожаю, а відтак і хорошого зиску. Окрім того, на малих ділянках рослини рідко вражаються хворобами, а от на великих це явище досить поширене. Тож доводиться затрачати сили на боротьбу з ними. Консультації хороших знайомих, які мають агрономічні знання, для борзів­ського садівника є доречними, бо ж допомагають уникнути втрат урожаю. Не ростиме малина і без підживлення: теж є певна схема, якої потрібно дотримуватись. Навіть пізньої осені вистачає роботи на закладених малинових площах, бо ж потрібно рослини ремонтантного сорту на зиму скосити.

— Це нелегкі заробітки, — додає чоло­вік. — Вони не прощають невчасності виконання робіт, потребують посиленої уваги. Але кінцевий результат того вартий.

До душі Петрові Улибіну і садівництво. Він для власних потреб плекає яблуні, сливи, персики, вишні. До­гляд їх за польською технологією уже приносить перші плоди. Проте чоловік не збирається серйозно займатися цією справою, бо ж це більш затратно, ніж ягідництво.

Звісно, зважитись розпочати власну справу не так і просто. Необхідно обміркувати всі нюанси, а головне — відчути, що є сили долати труднощі (бо в новому ділі вони обов’­язково виникатимуть) і бажання працювати так, щоб кінцевий результат приносив задоволення.

Лариса СЕМЕНЮК