Віктор і Василь — славні сержанти з Волині.
Брати по крові є братами й по зброї
Уродженці Устилуга служать у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого
Віктор, найстарший із чотирьох дітей у сім’ї (є ще 2 сестри), пішов на фронт на початку війни. У складі одного з добровольчих батальйонів звільняв Попасну, Лисичанськ, інші міста Луганщини, які зараз продовжує захищати зі зброєю в руках. Серед найпам’ятнішого для нього — згадка, як менший брат утікав на війну.
— Спогади з того часу, напевно, не потьмяніють ніколи: перші перемоги… і перші втрати, і сили на те, аби прийняти жорстоку фронтову дійсність… Та найбільше, напевно, запам’ятався страх, коли з дому подзвонили і сказали, що Василь, на той час іще учень старших класів, утік із дому на фронт, слідом за мною.
Віктор розповідає, що батьки тоді мало не збожеволіли від хвилювання.
« …Віктор і Василь йдуть одним окопом. Про щось тихо перемовляються й усміхаються — їм завжди є про що поговорити.»
— У мене ж і в чоловіка однієї із сестер, Олександра, кадрового військового, який теж служить в одному з підрозділів нашої князівської 14-ї ОМБр, додалося сивини, адже розуміли, чим малий ризикує… Це було фронтове літо кривавого 2014-го… Та після розмови з командиром нашого підрозділу (а Василь уже встиг стати в стрій) спільними зусиллями вдалося вмовити вояку-школяра повернутися додому, закінчити навчання…
Нині Василю 22 роки, 4 з них він у складі 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого захищає Україну на передньому краї. Обидва брати (Віктор після перерви цьогоріч навесні повернувся на військову службу) — у званні сержантів. Як командири молодшої ланки, вони є найпершою опорою та помічниками керівників своїх підрозділів. При цьому чимало військовослужбовців, якими командує Василь, за віком годяться йому в батьки. Молоденький сержант про взаємини на війні знає основне:
— Авторитет в особового складу — це не тільки відповідні військові навики, бойовий досвід. Перш за все це щире, людяне ставлення до кожного, хто воює пліч-о-пліч із тобою. Для своїх бійців я, ясна річ, командир. Та передусім — бойовий побратим і друг.
…Віктор і Василь йдуть одним окопом. Про щось тихо перемовляються й усміхаються — їм завжди є про що поговорити. А ще знають, що мають регулярно телефонувати додому, бо рідні хвилюються за них «подвійно»…
За матеріалами служби зв’язків із громадськістю
14-ї ОМБр.
