Отець Андрій Дзюба: «Хоч і в дев’ятнадцять одружувався, але мав переконання, що це назавжди».
Фільм про священника — тата 14 дітей із Любешівщини — здобув «Приз глядацьких симпатій»
На XVIII Міжнародному фестивалі православного кіно «Покров» було відзначено роботу Степана Яреми — настоятеля храму Святого апостола Андрія Первозваного в селі Струмівка Луцького району
Документальна стрічка «Історія однієї любові», режисером якої він є, здобула «Приз глядацьких симпатій». Про героїв фільму — багатодітну родину священника Андрія Дзюби із села Люб’язь на Любешівщині — наша газета розповідала в кінці минулого літа. Публікація називалася «Бог подарував отцю Андрію й матушці Олені 14 дітей».
Зустрілися молоді люди в духовній семінарії в Луцьку — обоє (він — з Білополя, що на Локачинщині, вона — із села Мостище Камінь-Каширського району) з дитинства були близькі до церкви. І, як тепер каже отець Андрій, він «хоч і в 19 одружувався, але мав переконання: це назавжди».
А ще він впевнений, що християнин має своїм життям показувати, як жити, і зазначав із цього приводу:
— Багато можна говорити й проголошувати, але коли слова розходяться з ділом, то вони нічого не варті. Стараюся не кидати слів на вітер…
« Їхня сім’я, яка народилася з великої любові і про яку тепер є й документальна стрічка, — найбільша у Люб’язі.»
Загалом дев’ятнадцятий рік служить отець Андрій, уже шістнадцять є настоятелем храму у Люб’язі. Як говорить, не робив точних підрахунків, але може з певністю сказати, що повінчав близько 50 подружніх пар. І в основному ті, кому він пов’язав руки, живуть у шлюбі. Розлучилися лише одиниці. На що наставляє священник молодят, від чого застерігає? Про те, чому не складається сімейне життя, такі міркування:
— Найперша причина — захоплення, яке пара, буває, приймає за любов. Бо захоплення — це щось миттєве, те, що минає, а любов — вічна. І любов — це не лише плотське бажання. То і терпеливість, і здатність поступитися одне одному, піти на компроміс, зрозуміти й підтримати.
Найстаршому синові подружжя Володі, який, до речі, пішов батьковою стежкою — вчиться в духовній семінарії, зараз вісімнадцять, наймолодшій Оксані ще й року нема. Їхня сім’я, яка народилася з великої любові і про яку тепер є й документальна стрічка, — найбільша у Люб’язі.
