«Виораний» Спаситель закликає до порозуміння і єдності

Ікона — ​серед городу

Сталося це минулого місяця. Володимир Іванович хоч і на пенсії, але не сидить склавши руки. І власне господарство веде, і друзям та знайомим допомагає. Оскільки для полегшення сільськогосподарських робіт придбав тракторця-«китайця», то на прохання людей обробляє і їм городи.

Того дня зранку поїхав на поле, що неподалік місцевого кладовища. День був гарний, сонячний. Зорав одну смугу, повернув на другу… Раптом на свіжовиораній ріллі щось зблиснуло. Зупинив трактор. Пройшов кілька метрів, нагнувся, розгорнув невеликий насип (плуг «бере» 15 сантиметрів) — ​і очам своїм не повірив: у землі виднілася ікона. Спочатку аж стрепенувся від хвилювання, потім, узявши себе в руки, легко дістав її, обтрусив від бруду. Поставив під горіх, який ріс посеред поля. Обробив ще дві ділянки, не перестаючи думати про незвичайну знахідку.

« Удома дочка Наталія легенько щіточкою вимила образ Спасителя від бруду, почали уважно роздивлятися. Розміри — ​30 на 40 сантиметрів, в одному кутку виднілося пошкодження. А так — ​цілком нормальна, зроблена з пресованого паперу, кольори збереглися досить добре.»

Удома дочка Наталія легенько щіточкою вимила образ Спасителя від бруду, почали уважно роздивлятися. Розміри — ​30 на 40 сантиметрів, в одному кутку виднілося пошкодження. А так — ​цілком нормальна, зроблена з пресованого паперу, кольори збереглися досить добре. По боках — ​обрамлення із соломки, покритої лаком, який, очевидно, від часу потріскав. Така технологія виготовлення ікони дає підстави припускати, що вона — ​із другої половини минулого століття.

Не довго думаючи, чоловік зателефонував до священника з Біличів, отця Павла Мельника, розповів йому про те, що знайшов, і поспішив показати. Оскільки в селі навколо Свято-Михайлівського храму чинилися суперечки, то прихильники УПЦ проводили богослужіння під стінами церкви. Тому й занесли туди ікону, бережно поклали її на аналой (підставка для ікон і книг), освятили. Парафіяни з великим трепетом і благоговінням підходили до святого образа, преклонялися, читали молитви.

Потім його перенесли в домовий храм будинку священника, де проводяться служби Божі. Там вона знайшла тимчасову «прописку», відкрита для всіх, хто хоче попросити заступництва в Ісуса Христа.

Духовна спадщина гуртувала вірян

— Я впевнений, що це особливий знак, посланий нам із небес, — ​каже Володимир Іванович. — ​Через цю ікону, очевидно, Бог явив те, що Він — ​із нами, що треба кріпитися й надіятися тільки на краще, незважаючи на всі біди й чвари.

Коли бралася про це писати, поцікавилася історією біличівської церкви. Про її спорудження цікаво й докладно розповідають архівні джерела. Храм, за історичними даними, був зведений у 1620–1640 роках для перших поселенців. Село складалося тоді з 32 дворів. Церкву, типову для Волині, освятили на честь Архистратига Михаїла. Багато поневірянь, переходу від одного до іншого підпорядкування, а головне — ​складних людських доль побачила ця святиня за свій вік.

Із часом мешканців у селі ставало більше. Тому у 1928 році на сході громади Біличів було вирішено будувати нову церкву, яка з невеликими змінами стоїть дотепер. У ній збереглися фрагменти старого іконостасу ХVІІІ століття. А там, де височіла колишня капличка, збудовано пам’ятник Архистратигу Михаїлу.

У вересні цього року на території храму, який віднесено до пам’яток архітектури місцевого значення, стався конфлікт між парафіянами ПЦУ та УПЦ. Після суперечок та суду він переданий у користування релігійній громаді Православної церкви України. Прихильники УПЦ моляться у пристосованому приміщенні. Шкода, що маленьке село з багатою історією, працьовитими людьми, гарним розташуванням і природним ландшафтом фактично поділене. Хоч на словах усі прагнуть до єдності, до побудови єдиної України. Так повинно бути в цивілізованій країні. І знайдена ікона із зображенням Ісуса Христа теж закликає до порозуміння і Божої любові.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.