«Ідуть корови, зупиняються, дивуються: на їхньому шляху така краса з’явилася! А люди — ​тим більше»

Килимів наткав уже на цілий стадіон

До цього краю художника пів століття тому покликало мистецтво. Коли він, уродженець Запорізької області, навчався в Московському художньому училищі, побачив у тамтешньому музеї ткані решетилівські килими. Таку назву вироби отримали від райцентру Решетилівка, що поблизу Полтави. «Був вражений — ​таких шедеврів раніше не бачив і навіть не чув, що у невеликому селищі є фабрика, де їх тчуть. Викладачі нам про це ніколи не розповідали. Тому, щойно трапилася нагода, поїхав туди на практику, — ​пригадує пан Євген. — ​Мені там дуже сподобалося і після закінчення навчання я влаштувався викладачем у місцеве художнє училище. Принагідно освоював технології виготовлення килимів, які мене сюди, власне, і привели».

Ткацтво не тільки задовольняло мистецькі потреби майстра розвиватися і творити красу, а й допомагало вижити у прямому значенні слова, коли в училищі по пів року не платили заробітну плату. Євгена Пілюгіна наприкінці 1990-х років включили до складу творчої групи, яка оздоблювала будівлі Адміністрації Президента України, Маріїнського палацу, Межигір’я, Національного банку. На той час він уже облаштував приватну ткацьку майстерню, де й хоч і з острахом (відповідальність яка!), та все ж із великим натхненням взявся за такі замовлення.

Багато гобеленів зробив для ресторанів, музеїв. Були і геть ексклюзивні побажання, як-от килим-портрет сина міністра освіти й техніки з Об’єднаних Арабських Еміратів.

Багато гобеленів зробив для ресторанів, музеїв. Були і геть ексклюзивні побажання, як-от килим-портрет сина міністра освіти й техніки з Об’єднаних Арабських Еміратів. Загалом у доробку талановитого чоловіка вже пів тисячі великих тканих виробів. Сам жартує, що ними можна було б укрити стадіон.

Читайте також: А ви бачили рушник, який вишили на Любомльщині 1937 року?

Догодив і Папі Римському, і президенту

Незважаючи на велику кількість замовлень, чоловік ніколи не ставив виробництво на конвеєр, завжди намагався вкласти у виріб частинку своєї душі. Відвідувачі музею Івана Котляревського у Полтаві зазвичай звертають увагу на майстерно витканий портрет письменника авторства якраз Євгена Пілюгіна. Він щиро зізнається, що робота вдалася, бо дуже шанує цього літературного діяча.

Схожа історія трапилася і коли виготовляв доріжку для композитора Миколи Мозгового, якого вважає найталановитішим українським маестро: «Коли познайомився з ним, співак попросив виткати квітковий килим для зустрічі особливо шанованих гостей у палац «Україна». Ми й зробили 10-метровий хідник, дуже гарний він був, на нього люди боялися стати. Навіть Віктор Ющенко дивувався, що в нього такого нема». Пам’ятним для килимаря є і полотно «Архістратиг Михаїл», яке придбали для Іоанна Павла ІІ у Ватикан.

Багато замовлень було за президентства Леоніда Кучми. На килими пішла своєрiдна мода: всім вони були потрібні. Пан Євген розповідає, що Кучма цінував художнє ткацтво й завжди вчасно розраховувався за виконану роботу. Коли ж до влади прийшов Віктор Янукович, він зовсім не підтримував ентузіастів, які розвивали килимарство, йому все це було не цікаво.

Зараз замовлень також значно поменшало. Тому більше уваги чоловік приділяє виставкам. Ткацькому ремеслу навчив усю сім’ю. Із виставками родина побувала у Франції, Туреччині, Італії, Болгарії, Англії. Возили туди килими, вишивки, іграшки. Дружина майстра Лариса гаптує білим по білому, виготовляє унікальні дорогі рушники. Один такий виріб вишиває майже рік. Донька Наталка працює в музеї. А от Ольга віддалася народному ремеслу на повну: має власну майстерню, спеціалізується на панських килимах. Остання її робота — ​великий тканий портрет академіка Бориса Патона, який замовили до 100-річчя науковця. Ювілярові подарунок сподобався.

«Гарна хата, як намальована!» — ​стало реальністю

Та без діла Євген Пілюгін ніколи не сидить. Залюбки навчає творчості дітей з обмеженими можливостями. За рік побував у п’яти інтернатах: «Ми з ними малюємо пальчиками. Їм це подобається. Такі уроки проводжу і за кордоном безплатно. Для мене важливо, щоб у цих малят хоч на мить піднявся настрій, щоб вони відчули себе щасливими. Адже я педагог. До того ж мені в житті завжди щастило на гарних учителів, які навчали мене всього, що знали самі. Вважаю, якщо мені дали, то і я повинен це віддати. А навчити малювати можна кожного, аби тільки було бажання це робити. У діток воно є».

А ще чоловік взявся за давно забуту, але типову для полтавських сіл справу — ​розписує будинки. Почав майже випадково: «У Решетилівці є одна хата під стріхою, збудована ще до війни, у ній жила вдова з чотирма дітьми (її чоловік загинув під час форсування Дніпра в 1943-му). Сумна така хижка з чорними стінами. Я на неї довго дивився здалеку, а якось уранці пішов туди й розмалював її білим по чорному, після чого вона враз повеселіла». Тепер уже в п’яти районах Полтавщини можна бачити його роботи: «Нещодавно оздоблював велику стіну в Гадяцькому районі, село Лисівка. Там великий музей. Ідуть корови, зупиняються вранці і ввечері. Дивуються, що на їхньому шляху така краса з’явилася. А люди — ​тим більше».

Для роботи бере вапно, вугілля. Фарби підійдуть і прості гуашеві, і порошкові. Але наголошує, що їх треба змішувати з яєчним жовтком і оцту додати. Така фарба не розтріскується й не вигорає на сонці. Або ж радить купити готові у будівельному магазині. Малює птахів, людей, квіти. Близька йому також тема козацтва, адже родом митець із Запоріжжя і в дитинстві жив біля самого Азовського моря.

У доробку пана Євгена тепер — ​майже два десятки розмальованих хат. Спонтанну ідею, яка вже перетворилася на тенденцію, назвав проєктом «Мальована хата». Можливо, він, як і знамениті решетилівські килими, що колись надихнули і покликали майстра у цей край, стане натхненням ще не для одного покоління талановитих українців.

За матеріалами 
gobelen.in.ua, ukurier.gov.ua, 
suspilne.media