«Коли побачила, як чиновники наживаються на коронавірусі, написала Зеленському, що йду з його проєкту»

«Виходжу о 7-й ранку, повертаюсь об 11-й вечора, а вночі ще відповідаю на телефонні дзвінки пацієнтів. Але я можу допомогти одиницям, а скільки людей залишається без допомоги», — ​каже керівниця благодійного фонду «Корпорація монстрів» і проєкту «Дихай» Катерина Ножевнікова. Нещодавно вона стала лауреаткою Волонтерської премії 2020.

 Зі своїм смартфоном Катя не розлучається ні вдень ні вночі. Останнього разу вона вимикала його надовго, коли у неї стався нервовий зрив після співпраці з Офісом Президента. Саме її «Корпорації монстрів» запропонували стати оператором проєкту у президентському фонді з ліквідації наслідків COVID 19: «Я розуміла всі ризики, не плекала ілюзій щодо того, з ким доведеться працювати, але мені здавалося, що зараз не час для рефлексій і чистоплюйства. Далі було цікаво. Усі рішення приймала команда ОП: що, де, коли і за якими цінами купувати, кому роздавати. Зрозуміла, що ні на що не впливаю, лише підписую папери і ставлю на кін репутацію — ​власну і свого фонду. На початку квітня я написала лист Президенту про те, що йду з проєкту».

У соцмережах Катя розповідала про фірми-прокладки, які купують захисні комбінезони і халати у виробників, а потім продають їх у кілька разів дорожче; про респіратори по 225 гривень, які насправді коштують від 42 до 100; про захисні рукавички українського виробництва, які складно купити в Україні і легко в Китаї.

Волонтерка зізнається, що боїться набути імунітет до брехні, яка ллється звідусіль і стає такою ж звичною, як штовханина в маршрутках в час адаптивного карантину.

«Навесні мені здавалося, що зараз усі прокинуться, що ця біда об’єднає нас. Я сподівалася, що влада включиться, а всі ми — ​фонди, волонтери, бізнесмени — ​будемо поряд, станемо милицею, яка підтримає державу, доки нога трохи зростеться… Вони могли увійти в історію як люди, що врятували тисячі життів. А обрали самозбереження біля годівниці… Можливо, ми чекаємо колективного імунітету. Але повинні бути готові прийняти у лікарнях усіх, кому знадобиться допомога. Ми ж не можемо, як індіанці, залишати старих помирати біля вогнища», — ​згадує волонтерка.

«Життя навколо кипить — ​трамваї, повні людей, проїжджають повз. Ідуть мами з візочками, біжать спортсмени… Я вивчаю морозильну камеру. Фронтальне, бокове завантаження. Ширина, висота. Кількість «посадочних місць». Саме так називають кількість відсіків для тіл у лікарнях і моргах… Я дуже боюся смерті. Але вже звикла, що ми іноді замовляємо маленькі труни, що в нас є свої знайомі похоронні агенти і що нам потрібна морозильна камера. Не для зберігання морозива, наприклад, а для зберігання людей… Повз проїхав черговий трамвай. Життя триває. Мийте руки, будь ласка», — ​цей допис Катерина опублікувала на своїй фейсбук-сторінці у червні.

«У серпні дійшло до того, що в одній із лікарень двоє пацієнтів побились за концентратор… Тож ми почали закуповувати й кисень, за три місяці придбали десь 300 концентраторів загальною вартістю близько 10 мільйонів гривень. Але це не рятує», — ​розповідає Ножевнікова.

Щодня їй телефонують сотні людей, які опинилися по той бік матового скла. Вона і кілька лікарів-волонтерів «ведуть» ковідних хворих — ​визначають, чи потрібна термінова госпіталізація, чи пацієнт може лікуватися вдома. Комусь привозить медикаменти і кисневі концентратори.

«Нещодавно до нас приходила жінка за препаратом, що входить у протокол лікування МОЗ. Один флакон коштує 30 тисяч гривень. Її мати лежить в опорній лікарні, але в них його нема, не закупили. Також до нас звертаються пацієнти, які очікують на місце в стаціонарі, але вже киснезалежні. І що найбільше лякає, — ​ті, яких виписали для того, щоб звільнити ліжка. Таких усе більше і більше, — ​каже Катя. — ​В якийсь момент я стала схожа на героя фільму «Брюс всемогутній», коли його закидали стікерами з проханнями про допомогу. Пишуть з усієї країни. Що робити далі, я не розумію. Чим ви, в біса, займалися шість місяців, люди, відповідальні за все це?»

Волонтерка зізнається, що боїться набути імунітет до брехні, яка ллється звідусіль і стає такою ж звичною, як штовханина в маршрутках в час адаптивного карантину. Вважає злочином створення владою ілюзій, що все добре і під контролем: «Мабуть, це радянська звичка робити картинку, для чого тільки — ​не зрозуміло. Вірус новин не читає, він живе за своїми правилами… Люди пишуть, дзвонять, викладають відео, фотографії. Цих жахливих історій, за кожною з яких стоїть чиясь доля, з кожним днем більше. У нас був пацієнт, який чотири години не міг викликати «швидку», синів уже. Бо всі машини стоять під однією з лікарень у чергах, щоб зробити КТ».

Коли її запитують про статистику МОЗ, Катя насилу підбирає слова: «Ось недавня історія. Бабуся та дідусь — 83 і 81 рік. Однаковий перебіг хвороби, полісегментарна пневмонія. Потрапляють у лікарню уже в тяжкому стані. У бабусі позитивний тест, у дідуся — ​негативний. Зрозуміло, що він теж ковідний, але з точки зору держави — ​чистий. Його переводять до пульмонології… А далі ми влітаємо в сезон грипу та ГРВІ, починаються масові пневмонії, симптоматика практично однакова, і вже мало кого цікавитиме, чим ми хворіємо і від чого помираємо».

«Почуйте, зрозумійте, що ви не отримаєте медичної допомоги в тому обсязі, який вам знадобиться. І я кажу не лише про коронавірус. Страждають люди з усіма захворюваннями… Єдине, що у нас зараз залишилося, нехай це не на сто відсотків ефективні методи: дотримуватись дистанції, носити маски, не створювати натовп, не сидіти один в одного на голові… Зрозумійте, що ви можете опинитися без допомоги лікарів, на яких розраховуєте. Вони на межі, їх не вистачає», — ​закликає волонтерка.

P.S. 7 грудня Катерина Ножевнікова повідомила на своїй сторінці у фейсбук, що коронавірус наздогнав і її.

За матеріалами pravda.com.ua, nv.ua, radiosvoboda.org.

Ольга ВЕКЕРИК

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.