У ці дні кожен може спробувати себе в ролі Святого Миколая.
«Запхай руку під подушку, знайдеш «миколайчика»...»
Кожен із нас, дорослих, 19 грудня може перетворитися на Святого Миколая і зробити подарунок, про який дитина буде згадувати протягом усього життя. А який презент на день Святого Миколая найбільш пам’ятний для вас?
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України (м. Луцьк):
— Свято Миколая увійшло в моє життя, коли я вже стала дорослою. І вийшла заміж за Миколая. 19 грудня для нас потрійне свято — день ангела, день народження чоловіка і День адвокатури, його професійне свято. Моя місія зазвичай полягала у тому, щоб створювати свято всій родині. Ми завжди мали багато гостей у цей день, радощі, подарунки дітям і дорослим. Що дарували, я вже не пригадую. Натомість добре пам’ятаю атмосферу святкової метушні — підготовку до свята. Шалики, краватки, книги, диски, іграшки, цукерки…. — випробовування для фантазії не з легких! І є ще один спогад, коли й мені Миколай приніс подарунок. Під подушкою я знайшла намисто з перлів. Досі пам’ятаю здивування від прохолодного дотику до перлин. Це було так несподівано і дуже зворушливо. Адже моє дитинство припало на радянські часи, коли Святий Миколай був під забороною, як зрештою й усе інше, пов’язане з церквою. Тому «повернення» цього свята додало нам усім родинного тепла, доброзичливості, людяності, віри. І матеріальні речі, подарунки набувають сенсу, цінності, якщо вони наповнені любов’ю і добром. Хочу всім побажати справжнього відчуття свята у ці зимово–різдвяно–новорічні дні і віри в диво.
Ігор ПАЛЬОНКА, володимир-волинський міський голова (с. Заріччя Володимир-Волинського району):
— Найбільше запам’ятався подарунок на Миколая у 2018 році. Саме тоді учениця школи села Суходоли надіслала імбирне печиво й листівку–подяку мені як голові Зарічанської ОТГ за сучасний ремонт, який зробили в їхньому навчальному закладі. Ми спільними зусиллями з будівельниками, колективом педагогів, батьками зуміли до невпізнання змінити цю одинадцятирічку. Така увага школярки була несподіваною, стала для мене справжнім сюрпризом, дуже зворушила.
Святого Миколая я почав сприймати усвідомлено у 1999 році, коли навчався у виші в Дублянах, що біля Львова. В сусідній області, як відомо, якось швидше ламалися радянські традиції, в яких обов’язково був присутній Дід Мороз. Зараз це свято прижилося і в нас. На подарунки чекають не лише діти, а й дорослі. Ми вже закупили їх для шкіл, дитячих садочків, інших закладів міста і наших сіл. А от час для подарунків рідним, очевидно, буде лише напередодні 19 грудня. Кожен має знайти під подушкою щось гарне і приємне для себе.
Наталія СУМСЬКА, народна артистка України (м. Київ):
— Подарунки… Це нагадує мені радянські часи, і православне свято увінчувалося лише очікуванням подарунка наприкінці року. Цікавіший сам Миколай...
Загалом мене більше турбує сьогоднішній день, як він проживається нашим суспільством, чи будуть якісь зміни в духовному плані, якісь посування до Сумління. Маю на увазі справжню увагу до тих людей, які головні зараз у нашій державі, а це воїни, наш оберіг, ті, завдяки кому ми живемо сьогодні. Тому що всі дебати відбуваються тільки навколо цього: кожен канал устами політиків говорить з ранку до вечора тільки про це. Але нічого не змінюється…
А для мене особисто подарунком є те, що саме 19 грудня ми зіграємо соту виставу «Грек Зорба», чудова інсценізація мого чоловіка Анатолія Хостікоєва та Віталія Малахова, житейська, іронічна, філософська (за романом Накаса Казандзакіса, нобелівського лауреата). Ось одна лише цитата: «СамЕ життя — найбільша проблема! Але тільки у покійників немає проблем, тим-то ми від них і відрізняємось! А жити… це означає з головою пірнути у проблеми, і чим більше їх — тим краще!!!»
Григорій НЕДОПАД, голова Волинської обласної ради (м. Луцьк):
— Свято Миколая — одне із найулюбленіших для мене. Тому і спогади про нього дуже теплі. Пам’ятаю, як у дитинстві я дуже любив збирати вкладки від жувальних гумок із автомобілями, а також марки, мав досить велику колекцію. Тому справжньою радістю для мене став подарунок від мами Валентини. То був спеціальний об’ємний альбом для моєї колекції, яку із задоволенням розмістив на його сторінках. Мама ще й досі зберігає цю колекцію у себе, щоб показувати вже моїм дітям, розповідаючи про мої дитячі захоплення. Сама атмосфера свята, відчуття дива і сімейного затишку — усе це відчувалось, наче особливий подарунок. Тому і продовжуємо з року в рік збиратися на Миколая разом із найріднішими людьми, щоб дарувати один одному душевне тепло, відчуття єдності й любові. Адже саме можливість святкування і відпочинку разом із близькими робить Новорічні свята найпрекраснішими і незабутніми для всіх. Щиро бажаю всім відчувати радість спілкування із сім’єю, провести свята у колі однодумців і найдорожчих людей.
Юлія ВУСЕНКО, голова фракції «Європейська Солідарність» у Волинській обласній раді (м. Луцьк):
— Найбільш пам’ятним для мене був перший подарунок від Миколая. Бо його отримала вже досить дорослою, навчаючись на першому курсі в Івано–Франківську. Раніше у нас особливо не святкували цей день. І коли я поїхала на Прикарпаття, то там людей дуже дивувало, що на Волині є тільки Дід Мороз. І от моя одногрупниця принесла подарунок і залишила під дверима. А я отримала есемеску, що до мене теж прийшов Миколай. Це було дуже неочікувано. Тому цей подарунок — а то була книжка та дівочі прикраси — запам’ятався найбільше.
А традиція потім прижилася у моїй родині. Діти чекають свята, пишуть листи Миколаю. Він приносить їм подарунки під подушку. А на Різдво дзвонять ангелики і після цього сюрпризи з’являються ще й під ялинкою. Але я завжди пояснюю дітям, що в день Святого Миколая люди не тільки чекають подарунків, а й самі роблять їх. Привчаю їх до цього і залучаю. Цьогоріч, наприклад, ми провідаємо дітей із синдромом Дауна — вони мають свій простір у Волинському національному університеті. Привітаємо їх і принесемо ялинку. Мої діти теж обов’язково будуть зі мною.
Людмила ТИМОЩУК, в. о.начальника управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації (м. Луцьк):
— Неймовірна і казкова магія Новорічно–Різдвяних свят завжди розпочиналася зі Свята Миколая. То лише так здається, що його найбільше чекають дітки — для дорослих ці дні теж сповнені надій на краще. Для посадовців, людей, коло обов’язків яких значно ширше й відповідальніше, це можливість вкотре зробити якнайбільше добрих і значимих справ для громади.
Далекі дитячі спогади повертають мене у ті засніжені й морозні справжні зими в селі Звірів, де виросла й теж чекала подарунків. Оскільки саме в таку пору намітало снігу, водойми вкривав лід і хурделиця розсипала біло–пухнастий сніг із небес, то так кортіло насолодитися усім цим вволю! А якою ж то солодкою мрією було покататися на санчатах чи ковзанах! І найкращий подарунок у дитинстві, пригадую, — то санки та ковзани! Саме це й було те чудо, якого я так довго чекала!
Ростислав КУШНІРУК, заслужений працівник культури України (с. Княгининок Луцького району):
— Коли мова заходить про День Святого Миколая, то найперш як людина, яка чимало прожила й пережила, хочу сказати, що не завжди це було таке свято, яким 19 грудня є сьогодні. На українських землях, куди після Жовтневого перевороту прийшла радянська влада, Святий Миколай, як і багато релігійних символів, був витіснений. Дід Мороз, який приносив подарунки на Новий рік, замінив його. На Західній Україні ця традиція збереглася, хоч теж уже була підкоректована комуністичною ідеологією.
Щодо мене, то моє дитинство припало на воєнні роки, коли було не до свят. А юність я провів у Сибіру: чотирнадцять мав, як став ковалем. Там моїм батькам довелося по–чорному працювати, думати, як вижити — знову ж таки — не до подарунків. Але коли пофантазувати й уявити, що б хотів тоді одержати я, як і мої ровесники, від Святого Миколая, то в тому холодному, голодному краї за щастя була вівсяна каша з ложкою олії…
Тішуся, що страждання українців, які боролися за волю своєї держави, не були марними. Що в незалежній Україні ми маємо таке гарне духовне свято, якого з нетерпінням чекає дітвора.
Людмила ПРИХОДЬКО, народна артистка України (м. Луцьк):
— Взагалі в мене цей день дуже знаковий: я у Волинському театрі працюю з 19 грудня 1976-го, цього року виповнюється 44 роки, як я — на цій сцені. Думаю, що початок роботи моєї на Волині і є найбільшим подарунком….Мій покійний чоловік Микола народився 19 грудня, тож і син Миколайович. А ще ж патрон нашого міста — Миколай. Тож для мене це знакове свято, і родинне, і в моїй творчій роботі. Ось так вийшло.
Ірина ФАРІОН, мовознавець, народний депутат України VIІ скликання (м. Львів):
— Я кожного року на День Святого Миколая отримувала таку кількість подарунків, що й не могла перерахувати: завжди біля ліжка стояв величезний мішок на мій зріст. Я дивувалася, коли казали: «Запхай руку під подушку, знайдеш «миколайчика». Тому пригадати щось одне важко. Тепер, коли дбаю про подарунки доньці чи внукам, то також намагаюся підготувати торбу, в якій помістилася б ціла людина. Але діти мають розуміти, що найкращий презент — це ти сам зі своїм внутрішнім світом, потребами, кругозором. Якщо ж твоє тіло не є храмом для Бога, для Миколая, то нема чого в ті мішки заглядати.
Бліц провели Алла ЛІСОВА, Катерина ЗУБЧУК, Тамара ТРОФИМЧУК, Олег КРИШТОФ, Оксана КОВАЛЕНКО, Людмила ЯКИМЧУК.
