Гілля дерев часто зриває з трактора його оздоблення, та волинян каже, що це не проблема: оновлювати улюбленця не втомлюється ніколи.
Волинянин три роки обліплює трактор наклейками, щоб той... не перестав їздити
Ігор Москалюк із Коритниці Володимир-Волинського (донедавна Локачинського) району має незвичне хобі: невпинно прикрашає свого металевого друга усілякими дрібничками. На запитання, для чого він це робить, чоловік відповів: «У техніки теж є душа. Як не буду цим займатися, то чогось мені не вистачатиме... Ще їздити почне не в той бік»
Спочатку трактор належав його швагрові, а коли той помер, родина надумала його продати, але пан Ігор категорично заборонив це робити, мовляв, любов до техніки в Москалюків у крові, тому так просто його не віддасть.
— Мій брат теж любив їздити й поратися із запчастинами... Я такий транспорт навчився водити, здається, раніше, ніж ходити почав, — усміхаючись, розповідає чоловік. — 13 мені тоді було, але навіть у такому віці бригадири довіряли, тому я сам орав, скиртував, копав...
За словами пана Ігоря, трактор був у жахливому стані, коли перейшов у його користування: довелося повністю перебрати коробку передач і замінити деякі запчастини. Потихеньку волинянин оновив свого улюбленця й прикрасив усякою всячиною: наклейками, металевими значками, мигалками, українським тризубом. А потім ще й почепив спереду незвичний номер, де написане його ім’я, замінив старе кермо на руль від «опеля», прилаштував м’які сидіння з мікроавтобуса і навіть встановив магнітолу й попільничку в кабіні.
Читайте також: Затята трактористка з волинського села: «Коли їхала, чоловіки переді мною шапки знімали» (Відео).
Коли працював охоронцем, чи не щоразу після нічної зміни заходив на базар і купував щось цікаве, аби наліпити на свого улюбленця.
— Я люблю під музику все робити, то програвач купив якісний, щоб голосно слухати. Тепер у кабіні комфортно, а зовні гарно, бо, окрім різних «цяцьок», ще й пофарбував його, — ділиться наш герой.
Біля такого транспорту односельчани не могли мовчки пройти. Одні захоплювалися тим, що трактор 1976 року випуску виглядає як новий, ще й досить незвично, а інші казали: «Дурниці, аби їздив!».
— От мені так подобається. Яке «аби їздив»? Хіба це цікаво? Хист треба до техніки мати. Він у мене і роботу виконує, і око радує, – каже волинянин.
Оздоблювати свій тракторець пан Ігор почав три роки тому й досі не зупинився. Каже, коли працював охоронцем, чи не щоразу після нічної зміни заходив на базар і купував щось цікаве, аби наліпити на свого улюбленця. І хоча й на ньому місця стало малувато, та у визначні дні якісь помітки все ж залишає.
— Коли в мене внучка народилася, кум сказав щось із нього прибрати і якихось квіток наклеїти, але я і так це зробив – не забирав нічого. Тому зупинятися поки що не збираюся, а як місця зовсім забракне, то «жигуль» буду прикрашати.
І хоч чоловік має другу групу інвалідності, на здоров’я старається не скаржитися й каже, що нове хобі стало його розрадою.
