Вокзал довго не чув поїздів. Проте перед виборами рух дизелів відновили.
Заболоття — «місто» на кордоні (Фото, відео)
Як живе селище, розташоване по сусідству з Білоруссю
«Ех, який тут базар був: уся вулиця заставлена. А тепер нема, — махає рукою один з нечисленних продавців. — Колись щодня торгували, а тепер тільки у вівторок і суботу»
Коли на початку 1990-х на екрани вийшов серіал «Бодетаун — місто на кордоні», то Заболоття стали жартома називати Бодетауном. У той час у забутому Богом селищі з’явився прикордонний перехід, адже це була остання українська залізнична станція на гілці Ковель–Брест. Тож життя закрутилося довкола митниці: чимало людей човникували і перепродували все, що мало попит. З часом потік дрібних торговців змілів. Прибутків така торгівля давала дедалі менше, а реалізовувати товари в Білорусі ставало все важче.
Відтак торгові потоки змінилися. З часом уже не українці возили свої товари в сусідню країну, а білоруси стали приїжджати на закупи до нас. Оскільки їхати в Ковель займало значно більше часу, а добиратися в Ратне коштувало дорожче, то головним стало Заболоття. Білорусам було зручно доїжджати у це селище, де базар розрісся і задовольняв їхні потреби. Власне, мешканці сусідньої країни і стали основними споживачами. Саме на їхній попит орієнтувалися продавці.
Тож коли запровадили перший карантин і потяги перестали курсувати, попит різко впав, а затим і торгівля значно зменшилася. То вже був не колишній заболоттівський базар.
Школа, де дітей харчують, як удома
У селищі діє Заболоттівська спеціальна школа. У приміщенні, де вона розташована, колись був райком Комуністичної партії. Пізніше, у 1960 році, тут функціонувала сирітська школа-інтернат. З 1966-го вона стала діяти як допоміжний заклад для дітей з розумовою відсталістю.
« Коли запровадили перший карантин і потяги перестали курсувати у селище, попит різко впав, а затим і торгівля значно зменшилася. То вже був не колишній заболоттівський базар.»
— Цього року у нас 109 учнів з особливими потребами. 50 педагогів та 38 техпрацівників вкладають у них свою душу. Частина вихованців — з неблагополучних сімей і, можливо, недостатньо отримують ласки. Ми стараємося, щоб їм було комфортно, як удома, — розповідає директор школи Тетяна Арендарук. — Період карантину показав, що дітки дуже дорожать нашою школою. Вони весь час дзвонили і питали, коли можна буде повернутися, не хотіли їхати додому.
Приміщення було збудоване для потреб райкому Компартії. / Фото Сергія Наумука.
Гуртожиток Заболоттівської спеціальної школи. / Фото Сергія Наумука.
Статуї піонерів декомунізували у такий от спосіб. / Фото Сергія Наумука.
Лише 19 учнів — із Заболоттівської громади. 30 дітей з Ратнівського району, 13 — зі Старовижівського, 9 — з Камінь-Каширського, по 2 — з Турійського та Любешівського, з Ковеля та Ковельського району. Фінансують школу з обласного бюджету. За останні роки відремонтували приміщення, забезпечили комп’ютерами.
— Працівники управління СБУ у Волинській області, яке нами опікується, привезли нові меблі. Не всі вдома мають такі умови. Коли в Держпродспоживслужбі завіряють меню, то дивуються: «Ви харчуєте дітей, як жодна інша школа». Їжа у нас мало не ресторанна. Усе домашнє: котлети, голубці, пончики, ватрушки, биточки. Є своя медсестра з дієтичного харчування. Вона скрупульозно підбирає калорійність та наявність мікроелементів, — розповідає Тетяна Михайлівна.
Кухня, де дітей вчать основам господарювання. / Фото Сергія Наумука.
У цій школі дітей вчать не лише знань з традиційних предметів. Вихованців готують до звичайного життя. Тож в одному з кабінетів обладнана звичайна кухня, де діти і куховарять, і прибирають, і миють посуд. А кращого спортивного залу в селищі немає. Не дивно, що саме там проводять різні змагання.
Анестезіологу — подвійну зарплату
Наша газета вже писала про проблему із заболоттівською лікарнею. Згідно з нормативами, Національна служба здоров’я України фінансуватиме заклад лише за умови, що там буде апарат штучної вентиляції легень та постійно працюватимуть два анестезіологи. Намір закрити лікарню викликав обурення жителів селища. На стихійному мітингу заболоттівський селищний голова Валерій Свіржевський пообіцяв взяти заклад на баланс селищної ради. Хоча зізнався, що повноцінно утримувати стаціонарне відділення доходи не дозволяють.
Тим не менше питання відклали. Були сподівання якось розрулити ситуацію.
— Буквально через тиждень після того мітингу подзвонив мій однокурсник з Любомля, генеральний директор комунального некомерційного підприємства «Любомльське територіальне медичне об’єднання» Володимир Дибель, який зі статті дізнався про проблему і запропонував допомогу. Він надав нам апарат ШВЛ у користування. Щодо анестезіологів, то це питання не можна вирішити: адже головна умова — щоб було основне місце роботи в Заболотті, — розповів Валерій Свіржевський, якому на останніх виборах люди знову довірили керівництво громадою. — Залишилися такі пакети послуг: поліклінічна допомога, стоматологія та денний стаціонар. Людей попередили про скорочення, але до кінця року нічого не робимо. Може, вдасться щось змінити.
Дехто вважає Заболоття краєм світу і тому не хоче їхати туди на роботу. / Фото Сергія Наумука.
Хоча є вихідці з громади, які вчаться на медиків та проходять інтернатуру.
— Ми вже пропонували й подвійну зарплату. Один уже почав вагатися: може, може. Але ні. Заболоття — край світу. Не хочуть, — зітхає Валерій Георгійович. — Цей пакет можуть почати фінансувати у будь-який час, щойно ми виконаємо умови.
Так наразі ситуація не вирішена. А, може, хтось таки зголоситься? Все-таки не в кожній громаді анестезіологам пропонують подвійну зарплату.
