Хоч офіційний шлюб для них був заборонений, їх обвінчала сцена

Народилася майбутня знаменита акторка 4 липня 1854 року в сім’ї збіднілого дворянина Костянтина Адасовського. Проживали вони в селі Заньки, що на Чернігівщині. Марія часто співала з батьком дуетом: він — ​соковитим баритоном, вона — ​сильним мецо-сопрано. Театральний талант у Заньковецької проявився рано. Крім музики, вона займалася і пантомімою, і танцями, і грою в драматичному гуртку. Однак вступити до консерваторії батько дочці не дозволив: мовляв, «не личить тобі блазнювати». У 18 років Марія вийшла заміж за офіцера Олексія Хлистова. Та так і не змогла погодитися з тим, у чому він був переконаний: «Призначення жінки бути доброю дружиною і господинею».

Без музики, співів, аплодисментів і захоплених поглядів слухачів вона не уявляла свого подальшого життя. Їй було нудно, піклування Олексія не радувало, а дратувало.

Тоді у житті Марії Костянтинівни з’явився Микола Тобілевич. Вони познайомилися у 1879 році в Бендерах. Микола Карпович мав заслужену славу серцеїда: високий — ​на зріст 1,87 метра, красивий, із чудовим голосом, з пластичними рухами. Він швидко полонив серце Марії. Заради кохання та театру Заньковецька розі­рвала подружні стосунки, втративши всі права у суспільстві. Вийти заміж вдруге вона не могла, Марію та Миколу обвінчала сцена.

Якось, дізнавшись про чергову зраду коханого, за одну ніч актриса посивіла. 

27 жовтня 1882 року у Єлисаветграді відбувся дебют Заньковецької (псевдонім від рідного села Заньки. — ​Ред.) у ролі Наталки Полтавки, Петром же був Тобілевич-Садовський. Із цього моменту кохання та сцена стануть для Марії її життям. За свою гру Ярини в «Невольнику» Шевченка акт­риса отримала від Кропивницького бірюзовий перстень зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

Саме Заньковецька показала петербурзькій публіці, «що й під драною свитиною б’ється чисте серце». Їй пропонували залишитися грати на імперській сцені, та вона відмовляла, пославшись на свій «український акцент». Натомість акторка домоглася дозволу на українські вистави. І стала справжньою зіркою. Заньковецьку любили і поважали не лише через геніальність її таланту, а й через добру вдачу. Марія Костянтинівна з радістю допомагала молодим актрисам.

Особисте життя Заньковецької складалося вкрай нелегко: постійні зради Садовського, скандали, докори. Якось, дізнавшись про чергову зраду коханого, за одну ніч актриса посивіла. Останній раз бачилися вони 1911 року в Катеринославі. Перед смертю Садовського таки визнала, що досі любить його, але пробачити повністю не може. З коханим попрощалася 1933-го, передавши ладанку на його домовину.

Востаннє ж виступила на сцені 1922 року. Тоді вона закінчила свою кар’єру. Саме Марія Заньковецька стала першою народною артисткою радянської України. Сорок років віддала вона сцені, а силою свого таланту пробудила інтерес до українського у всій Російській імперії.

Останні роки Марія Костянтинівна провела з племінницями під дахом будинку в Києві. Часто згадувала сцену, гостро відчувала самотність. Навіть на смертному одрі хотіла бути красивою. У віці 80 років у жовтні 1934-го Марія Заньковецька пішла у незабуття.

Марина ЛУГОВА.