Як багатотисячному волинському місту вимикали світло… лелеки-диверсанти

Чоловікові тепер уже за 90, але пам’ять він має бездоганну. Запросто сипле цифрами, роками, прізвищами. А між фактажем хоч-не-хоч поринає у спогади. Виявляється, через нього — головного інженера Волинського обласного підприємства електромереж — у Луцьку під загрозою було відкриття драмтеатру та обласної лікарні

 

Зарплату мали невелику, а клопотів — повну голову

Сергій Розкладай — майже ровесник своєї професії. Народився 1930 року, коли світло на Волині було хіба у містах. Давали його маленькі електростанції, які працювали на вугіллі, дровах чи торфі. Так звана «велика» енергетика від потужних підстанцій прийшла в область на початку 1950-х. Сергій саме розпочинав професійний шлях.

На Волинь він приїхав 1970 року вже досвідченим спеціалістом із «Львівенерго». Забужанин, який на той час встиг попрацювати і на Закарпатті, і на Львівщині, швидко став тут своїм. Посаду отримав відповідно до досвіду — став головним інженером Волинського обласного підприємства електромереж, яке опікувалося електрифікацією міст (у селах на той час цією сферою займалася практично аналогічна організація із додатком у назві «сільських електромереж»).

У Луцьку тоді вирувало будівельне життя: якраз запускали підшипниковий, картонно-руберойдовий заводи, меланжевий комбінат. Виростали нові житлові квартали, і всім потрібна була електро­енергія. І якщо колегам із «сільських» мереж у ті роки було буквально зелене світло в роботі (його вмикала вказівка партії з нагоди 100-річчя від дня народження Леніна електрифікувати всі села і колгоспи), то у «міських» енергетиків усе складалося гірше. Матеріали — тільки за рознарядками, обладнання катма. «Навіть «кігтів», аби піднятися на залізобетонну опору, не мали. Якось домовився, аби з Чернігова їх привезли 4 пари. Вишки тоді в Луцьку робили, а ми їх купити не могли, бо нема знову ж таки того наряду», — пригадує чоловік.

Бракувало і працівників, адже на будівництві платили більше, та ще й житло можна було отримати. А енергетики мали невелику зарплату, зате небезпеки щодня — по зав’язку. І пожежі на підстанціях, і стихійні лиха — у Сергія Розкладая чимало таких історій. Було, що протягом місяців руками обчищали ізолятори від міндобрив, які вітер задував із розташованого неподалік складу.

Крилатих зловмисників вистежували вночі

Найнесподіванішим він вважає випадок із повітряною лінією «Нововолинськ — Ковель» поблизу Ковельського м’ясокомбінату. Диво дивне: все справне, пошкоджень нема, а мережа щоночі між 4-ю та 5-ю годинами вимикається. Спочатку «грішили» на полігон відходів м’ясопереробки, який був поблизу. Може, випари з нього, газ якийсь шкодить? Версія не підтверджена, а відтак — і проблема не вирішена.

Диверсантів, які вимикають лінію, шукали й із засідок уночі. Все марно. Для вивчення питання мали залучати навіть науковий інститут.

Диверсантів, які вимикають лінію, шукали й із засідок уночі. Все марно. Для вивчення питання мали залучати навіть науковий інститут. А «зловмисники» виявилися несподіваними і ще й уникли покарання! Лелеки, наївшися м’ясних відходів, сідали на лінію і справляли природні потреби. За долі секунди пташиний послід перекривав ізолятор — і вся мережа гасла. Шкідників приборкали швидко: виготовили спеціальні «їжаки» і почепили їх на обладнання, аби птахи не змогли там сісти. Тоді зрозуміли і більш глобальну проблему: місто не може живитися з однієї лінії. Так з’явилася закільцьована мережа Ковель — Луцьк. Знали б лелеки про свою роль!

«І через лікарню та драмтеатр на мене «мали зуб» обласні чиновники»

А були випадки, що й самим енергетикам доводилося підніматися в небо. Не раз траплялося, що місце аварій досліджували з літаків чи вертольотів, аби швидше знайти пошкодження. Автомобілів нема, час іде, люди чекають світла.

 Часто проблем у роботі додавали чиновники. Сергій Розкладай не приховує того, що майже одразу після приїзду на Волинь потрапив у немилість до влади: «Будували якраз драмтеатр. Все ніби готове, треба ще, аби пожежна заслінка між сценою та глядачами пройшла необхідні випробування і отримала офіційне підтвердження якості. Підприємств, які це роблять, одиниці на всю країну. Хтось підказав, що наша релейна служба може таке зробити. Я виступив категорично проти, адже провести випробування — це одне, а видати сертифікат, яким гарантуєш безпеку, — зовсім інше. І не пішов на поступки».

Куди скандальніша історія розгорілася навколо будівництва обласної лікарні. Сергій Михайлович у технічних умовах зазначив: заклад обов’язково повинен мати окрему кабельну лінію живлення від потужної підстанції, такий об’єкт у жодному разі не можна під’єднувати від загальноміських мереж. Ціна питання була чималою, та й роботи передбачалися масштабні і за обсягом, і за часом. Тодішнього директора електромереж Володимира Потурая викликали в обком. «Він прийшов звідти таким пригніченим, казав, жити не хотілося, так його там пресували. Закидали, нащо, мовляв, той Розкладай на Волинь приїхав і життя їм не дає своїми вимогами. Але не пішов я на поступки, питання ж надто серйозне — лікарня. Луцький район електромереж згодом провів цей кабель за свої гроші. Мене в Київ тоді послали захищати на це статтю з Держ­плану. Нічого, захистив», — сміється із колись такої непростої ситуації чоловік.

Старі фотографії ще послужать історії

З ностальгією та теплотою Сергій Розкладай згадує про своїх колег. Відпочивали спільно рідко, про корпоративи тоді ніхто й не чув, тож спогади виключно «робочі».

Читайте також: 20-літня вчителька Галина Січкарук застрелила начальника районного відділу НКВС.

Через газету «Волинь» передає привіт колишньому директору Луцького РЕМу Володимирові Костяку, який керував мережами міста понад 20 років і тільки нещодавно пішов на заслужений відпочинок: «То справжній господар, висококласний спеціаліст. Роботи в нього було в рази більше, ніж у колег з інших міст. Підстанцій одних мав понад 500! То колосальна праця, він молодець. Керівників такого рівня тепер дуже бракує».

Багатьох, із ким працював ветеран волинської енергетики, вже немає серед живих. Розповідає про них, переглядаючи старі світлини. За мить без вагань дарує їх усі мені. То історія. Області, галузі, людей. Частина ж його особистої історії назавжди залишиться в освітлених домівках волинян.