Батьки мають заохочувати бажання дитини дарувати.
Навіщо дитину вчити готувати подарунки
— Головне, щоб людина ще змалечку вловила, як це приємно зробити комусь подарунок! Мої батьки завжди старалися підтримати усі наші дитячі ідеї
Ось такою думкою поділилася знана на Волині народна артистка Людмила Приходько. Ми розмовляли про свята, враження з дитинства і про насолоду дарувати, яка комусь відкривається раніше, а комусь не відома до останніх його днів. Хто знає, що то таке, той обов’язково побажає передати це вміння своїм дітям! Воно направду благодатне: люди поруч радіють доброті, великодушності іншого, а він (чи вона) наповнюється їхньою вдячністю, ловить хвилю симпатії й любові — й відчуває себе щасливим. Особливий момент людина обов’язково хотітиме влаштувати собі ще й ще. Ціла філософія, дар, який варто виховувати! Але як?
«Батьки завжди підтримували усе, що ми пропонували до якихось свят, запрошували нас до обговорення. Хвалили й заохочували готуватися. Це я дуже добре пам’ятаю. А потім із захопленням ставилися до того, що даруємо. То я навіть студенткою, як отримала першу стипендію, купила скатертину додому», — пригадала важливий виховний рецепт Людмила Приходько, шанувальниця «Цікавої газети» й рубрики «Сім«Я». За таким же сценарієм діяла вона уже як мама, а згодом і бабуся. А я з власного досвіду скажу, що вчила себе не відповідати на запитання дочки про те, що ж вона подарує бабусі, заготовкою: «Купимо якусь необхідну річ і всі разом вручимо». Натомість казала: «Треба думати, що вона любить і що ми уміємо». Тож у мене, в мами та свекрухи є колекції малюнків, паперових сніжинок, розфарбованих магнітиків, відкриточок й іншого добра. І добро це дійсно багатогранне — дитина, шпортаючись біля саморобки, думає, як догодити рідній людині, як її приємно вразити. І той подарунок може бути кривим, асиметричним, недосконалим, але прекрасним, бо «з душею». (Якось моя колекція набуде нового змісту, бо ж, як усе буде добре, то й внуки зможуть збагнути, що тато чи мама колись ще маленькими пальчиками ого–го що уміли!)
Подарунок може бути кривим, асиметричним, недосконалим, але прекрасним, бо «з душею».
Є ще один важливий нюанс — як ставимося до гостинця. «Впізнаєш цю жар–птицю на стіні? Це ж я її зробила! І вона висить ще», — доня була приємно вражена, побачивши, що й через рік створена нею птаха прикрашає бабусину оселю. Висновок, що її старання цінують і бережуть, надихатиме на дарунки і в майбутньому. Тож мусимо влаштовувати так, щоб діти мали можливості для таких гарних відкриттів.
Читайте також: Підтримайте кандидатів на звання «Людина року» – волинську родину, яка виховує 28 прийомних дітей.
Я переконана, що дрібничок у цьому питанні немає. Гляньмо на новорічну витинанку — на ній не звичайний візерунок, а канва життєво необхідного уміння бути щасливим від того, що робиш добро. І це уміння «ліпимо» й викристалізовуємо словом і справою ми, тати й мами… Наступний рівень, вищий пілотаж — подарунок, гостинець, увага до людини нерідної, з якою не пов’язаний ані стосунками, ані якимись іншими залежностями. На це готові набагато менше людей. Волонтери — то особлива каста, що перебуває, умовно кажучи, неподалік святих, які стали такими, бо взяли й втримали дуже високу планку людяності, жили свято…
Маєте свій цікавий досвід — діліться. Зворотний зв’язок — за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — м. Луцьк, просп. Волі, 13.
