Маргаритка і Марійка сьогодні уже ось такі маленькі модниці.
Подружжя Шабуніних сім літ чекало народження дитини — і Бог їх винагородив двійнею дівчаток (Фото, Відео)
Коли минулого літа ми зустрілися із щасливими мамою й татом, то донькам — Маргариті й Марійці — було всього два тижні від роду. А сьогодні їм уже майже 5 місяців. І вони із задоволенням, судячи з настрою, який передає фотокамера, позують батькам, які намагаються зафіксувати кожну пам’ятну мить із життя немовлят
Від важкої депресії — до великого кохання
Не буде перебільшенням, коли скажемо, що за публікаціями у нашій газеті можна прослідкувати за тим, як народилася сім’я лучан Валентина й Ольги Шабуніних. Вперше ми зустрілися з ними у вересні 2013–го — через тиждень після того, як вони побралися, взяли церковний шлюб. На їхньому весіллі все було так, як і на багатьох інших. Хіба що серед гостей чимало таких, як і наречений, — в інвалідних візочках…
Спочатку в житті Валентина все відбувалося, як і в його ровесників: школа, виш, робота. А ось 10 квітня 2007 року поділило його життя на «до» і «після». Автоаварія, важка травма — перелом хребта, тривале дороговартісне лікування, депресія. До цієї біди у нього, звичайно, були дівчата. І це природно, бо ж літа доходили до тридцяти — пора думати про створення сім’ї. Але ті дівчата, як сказав при зустрічі молодий чоловік, коли побачили його на візку, то втратили до нього інтерес. Згодом він зрозуміє, що серед них просто не було тієї одної–єдиної, посланої йому Богом.
А про те, як з’явилася у його житті Ольга, можна сказати, що це щасливий збіг обставин. У важкий для родини час, коли тільки на один день лікування потрібно було 700–800 гривень, мати Валентина почала здавати одну кімнату у своєму помешканні, бо ж усі заощадження вичерпалися. І винайняла її якраз Ольга, яка приїхала у відрядження до Луцька від фірми, що займалася гральними автоматами.
— Уже в перший вечір нашого знайомства ми відчули взаємну симпатію, – розповідала жінка. – З Валентином було цікаво розмовляти на різні теми. Потім почали гуляти вечорами, відпочивали разом. Стосунки у нас зав’язались у перший рік.
Ольга (на відміну від дівчат, які були у Валентина до травми) не злякалася візка, бо й не звертала на нього уваги. Коли постало питання про повернення її до Києва, вона сказала про це Валентинові й почула у відповідь: «Я не хочу, щоб ти їхала». Саме цих слів дівчина чекала. Вже у статусі офіційної дружини (п’ять років вони жили в цивільному шлюбі) Ольга говорила:
— Відчуваю себе за Валентином, як за кам’яною стіною. Я справді «за мужем»…
На весіллі їм бажали діток. Вони, звичайно, мріяли почути ці бажані слова — «мама», «тато».
До дня народження діток шлях був довгий і непростий
Наша зустріч із Ольгою та Валентином уже в статусі мами й тата відбулася цьогорічного літа — на другий день після виписки з Луцького клінічного пологового будинку. За сім літ їхній шлюб, як каже подружжя, лише зміцнів, пройшовши через непросте випробування – радісні миті і, на жаль, розчарування. Чотири роки тому, здавалося, мрія про дитину ось–ось здійсниться, та знову чекала невдача…
— Але ми з Валентином не здавалися й далі боролися за своє потомство, – каже Ольга, не втримуючись від сліз розчулення.
Подружжя не робить секрету з того, що доньки народилися з допомогою ЕКЗ. 31 липня сонечка–дівчатка з’явилися на світ. Назвали їх Маргариткою і Марійкою. Ми розмовляли в затишній квартирі Шабуніних. У сусідній кімнаті у своєму ліжечку спали ще зовсім маленькі (на другому тижні свого життя!) дівчатка – таке довгоочікуване і дивовижне щастя наших героїв. А попрощалися тоді до зустрічі, коли донечки підростуть і можна буде більше розповісти про них. А головне — показати, якими вони стали. Передноворічні дні — хороша для цього нагода: 31 грудня Маргаритці й Марійці уже виповниться п’ять місяців.
У кінці жовтня, коли дівчатка підросли, їх похрестили. Таїнство було у церкві села Милуші Луцького району. А ось чому саме там, то це не випадково: свого часу настоятель цього храму отець Богдан став для Валентина й Ольги духовним наставником. Раніше, за словами жінки, вона відвідувала богослужіння у храмі святого Миколая міста Луцька, де вінчалися. А Валентин їздив у Милуші, де церква доступніша для візочників. Якось і вона побувала там разом із чоловіком і відтоді теж стала милушівською парафіянкою. Отець Богдан, який не раз сповідав їх і знав про їхню болючу проблему, значною мірою, як вважають, допоміг повірити, що все у них буде добре. До нього йшли щоразу за благословенням перед черговою поїздкою до лікарів.
Тепер можу всім жінкам, яким Бог не відразу дає діток, сказати, що ніколи не треба опускати руки, а йти до своєї мрії, і вона обов’язково збудеться.
За місяці, що минули, Ольга сповна відчула щастя материнства і тепер говорить:
— Зараз як подумаю, скільки це ліків приймала (здавалося, що замість крові у мене вже одні медикаменти), то аж дивуюся, звідки сили й терпіння бралися. Зате тепер можу всім жінкам, яким Бог не відразу дає діток, сказати, що ніколи не треба опускати руки, а йти до своєї мрії, і вона обов’язково збудеться. «Як ти справляєшся? — чую від мам, з якими гуляємо у парку. — Це ж і з одною дитиною непросто». Хтось няньок собі шукає. А мені поміч чужих людей не потрібна. Хочеться бути кожну мить з доньками, щоб нічого не пропустити. І сили, і натхнення є.
На адресу щасливого тата такі слова:
— Як мені треба відлучитися у справах, то Валентин біля донечок. Він і погодує, і памперс поміняє, і масажик зробить. Тішиться дівчатками.
Про те, що подружжя старається зафіксувати кожну неповторну мить із життя доньок, свідчать не тільки світлини, а й відеосюжети. Виявляється, Маргаритка й Марійка плавають на кругах у ванні.
– Їм було ще два місяці, як моя подруга, а тепер і кума Ірина, порадила таке купання не відкладати (пізніше, мовляв, немовлята вже ходитимуть по ванні ніжками). Страшнувато було, але ми з матір’ю Валентина спробували і побачили, що дівчаткам подобається така купіль. Тепер уже, буває, я пропоную маленьку ванну, а прогресивна бабуся — за те, щоб внучки поплавали.
Ще до Дня Святого Миколая в квартирі Шабуніних стояла ялинка. Нинішній Новий рік для них — особливий, адже вони зустрінуть його зі своїми, такими довгоочікуваними доньками.
