«Операції з пересадки органів скоро стануть звичною справою», – переконаний Олег Самчук.
«Нехай Олега Самчука призначать міністром — і буде в медицині лад»
Такі пропозиції волинян, які гордяться молодим і успішним земляком-керівником, який донедавна очолював Ковельське МТМО, а нині працює головним лікарем Львівської клінічної лікарні швидкої допомоги, доводилося чути не раз. На наших очах районний медзаклад у місті залізничників вийшов на такий рівень, що тут уперше в Україні за останні 15 років було проведено трансплантацію серця
«Перша операція з пересадки нирки тривала 3 години, а готувалися ми до неї — рік»
Колись газета «Волинь» часто писала про Олега Максимовича Самчука, Заслуженого лікаря України, який дав життя Ковельському МТМО. Він вперше в області, долаючи нерозуміння й спротив, зібрав «під одним дахом» усі лікувальні заклади району й організував роботу об’єднання як єдиного, цілісного організму. Заплатив за це головний лікар, який відпрацював на цій посаді 28 з половиною років, власним здоров’ям. Коли Олег Максимович переніс інсульт, на його місце призначили Олега Самчука–молодшого. Цікаво, що батько став керівником у 31, син — у неповних 30. Спільною рисою для обох була і неймовірна відданість своїй професії.
Олег Олегович не підвів. Він очолював МТМО 4,5 року й зумів за цей час відчутно примножити успіхи колективу. Невдовзі про молодого керівника, який не боявся ставити амбітні цілі й знав, як реалізувати задумане, заговорила вся Україна.
— Давно мріяли пересадити нирку, але розуміли, що спочатку треба закрити весь спектр операцій в урології, а лише тоді перейти до трансплантацій. До того ж у нас в Україні на той час були проблеми із законодавством у цій сфері, непросто було отримати ліцензію. Наша перша операція з пересадки нирки від родинного донора тривала 3 години, а готувалися ми до неї — рік, — згодом розповідав Олег Самчук.
Упевнився, що можна всі лікарні в Україні зробити сучасними, комфортними. Навіть у теперішніх умовах є можливість медичні заклади утримувати у належному стані, щоб хворі люди не терпіли незручностей.
До того заздалегідь зуміли акумулювати в районній лікарні найсучасніше обладнання, кваліфікованих лікарів, а головне — вдалося сформувати команду ентузіастів–однодумців. Зауважила, що в розмові Олег Самчук рідко вживає займенник «я».
«15 грудня торік ми в Ковелі зробили те, у що майже ніхто, крім нас, не вірив, — пересадили орган від посмертного донора», – написав нещодавно він у фейсбуці про знакову для волинської медицини подію.
А після того трішки більш як за тиждень у Ковелі вже пересадили серце. Вдалося це завдяки співпраці з відомим кардіохірургом Борисом Тодуровим та його колегами з Інституту серця. А познайомився Олег Самчук зі столичним світилом по телефону, не доводилося ніколи раніше «перетинатися» з ним особисто. Спитав: «Можливо, разом зробимо?» «Давайте», — почув у відповідь. Очевидно, допомогла спорідненість душ обох лікарів–ентузіастів, яку можна відчути й на віддалі.
А на початку 2020 року стало відомо, що Олега Самчука запрошують очолити Львівську лікарню швидкої допомоги. Ця новина багатьох волинян засмутила. Були побоювання, що без нього започатковані у Ковелі проєкти «заглохнуть», тим більше, що услід за керівником змінили місце роботи й деякі лікарі з його команди. Однак песимісти помилялися. На перших порах Олег Самчук часто приїжджав у рідне МТМО, аби впевнитися, що там не здають позицій. Напрацьований ним досвід пригодився в обох колективах.
«Загалом за цей рік у Ковелі і Львові бригадами наших лікарів з допомогою команди Інституту серця, а також наших німецьких колег було трансплантовано 5 сердець, 21 нирка (10 посмертно), 1 підшлункова залоза. Зараз ми посилено готуємося до трансплантацій печінки і легень», — прозвітував нещодавно Олег Самчук у фейсбуці.
Те, що було сенсацією, тепер — звична справа
Звичайно, впродовж усіх 10 місяців роботи нашого земляка у Львові ми стежили за його успіхами на новій посаді. Ковельське МТМО порівняно із ввіреним йому новим закладом виглядало «цукерочкою». Дехто дивувався: нащо залишати структуру, в яку вклав багато сил, праці, з якою пов’язане життя всієї лікарської династії Самчуків? На новому ж місці треба було братися за ремонти приміщень, благоустрій території, придбання обладнання, а тут іще й пандемія додала клопотів — довелося облаштовувати відділення для лікування хворих на коронавірус.
Дивовижно, але за підтримки мера Львова Андрія Садового, який і «посватав» Олега Самчука очолити лікарню швидкої допомоги, там уже через пів року стали помітними разючі зміни на краще. Обладнані усім необхідним комфортні палати для інфікованих COVID-19, розширено реанімацію:
50 місць, укомплектованих апаратами ШВЛ, — для коронавірусних хворих, ще 50 ліжок — для пацієнтів з іншими недугами. Згодом повідомили про появу в закладі суперсучасного робота–хірурга Da Vinci, з допомогою якого проводять складні операції. У лікарні активно розвивають трансплантацію органів. Гарних новин надходить звідти чимало.
— Ви стільки встигли у Львові зробити, що рік можна зарахувати за 5. Тож, напевне, вже почуваєтеся львів’янином? — зателефонували ми нещодавно до Олега Самчука.
— Як і мій батько, уродженець Ковельщини, я горджуся своїм корінням і завжди буду волинянином. Тепер багато хворих із поліських сіл приїжджають лікуватися у Львівську лікарню швидкої допомоги. Стараюся забезпечити для них «ол інклюзів» (все включено), — усміхається Олег Олегович.
Що було для нього найважливішим у році, який минає? Відповідь переконала, що недаремно нашого земляка люди бачать у кріслі міністра МОЗ.
— Упевнився, що можна всі лікарні в Україні зробити сучасними, комфортними. Вірите мені? Так, у державному бюджеті закладено недостатньо коштів для галузі охорони здоров’я. «Плюс 3 копійки», — така моя оцінка. Але навіть у теперішніх умовах є можливість медичні заклади утримувати у належному стані, щоб хворі люди не терпіли незручностей.
— Думала, ви насамперед скажете про «революцію» у трансплантології…
— Сьогодні у Львівській лікарні швидкої допомоги пересадку нирок проводимо чи не щотижня. І ніхто не вбачає у цьому сенсації. Повсякденна рутинна робота. Так, ми торік у Ковелі перезапустили систему трансплантології в Україні. У пілотний проєкт увійшло 25 медзакладів із багатьох областей, керівники яких сказали: «А чому й нам не спробувати?». І тепер чуємо, що такі операції вже зробили в Рівному, Черкасах… Через рік–два це стане в нашій країні звичною справою.
— Робота адміністратора, менеджера не вбиває у вас лікаря?
— Не даюсь, стараюсь встигати і керувати, і оперувати. Тільки тоді, коли ти разом із людьми стоїш в операційній, разом пітнієш, переживаєш, формується команда. Я — лікар–уролог, мені цікаво практикувати, розвиватися.
Нещодавно Олег Самчук повідомив у фейсбуці: «Дев’ята за рік трансплантація серця в Україні щойно завершилася! І виконав її наш заввіділення кардіохірургії та трансплантації Роман Домашич разом із колегою з Інституту серця Гаврилом Ковтуном. Орган отримав 30-річний чоловік з Мукачева. Його власне серце після пневмонії було у критичному стані. За останній рік воно зупинялося шість разів. Донором стала 42-річна львів’янка. Після того, як її мозок помер, мама, чоловік і син погодилися, щоб серце рідної людини продовжило битися».
Символічно, що день цієї операції співпав у часі із першою трансплантацією серця у Ковелі, яка теж відбулася у Різдвяну ніч 25 грудня. Не випадково люди говорять, що лікар з Волині зробив «революцію» у цій галузі медицини, й висловлюють побажання, аби він став міністром.
Складається враження, що в 35–річного Олега Самчука доба триває довше, бо встигає він дуже багато. Переважно за рахунок сну, відпочинку, вихідних, відпусток, спілкування з родиною. Думав, коли народиться третя дитина, то проводитиме з нею більше часу. Вийшло навпаки. У день, коли наймолодшому сину виповнився рік, його призначили на посаду керівника Львівської клінічної лікарні ШМД. І це ще більше затягнуло в круговерть справ. Але Новорічні свята наш земляк обіцяє відзначати у Ковелі з найріднішими людьми.
