І хоча з їхньої першої зустрічі часу збігло немало, дивляться вони один на одного, як і 50 років тому – закохано.
Закохана бабуся з Волині: «Не слухай нікого. Побут почуття не вбиває. І щастя не в грошах…»
7 листопада подружжя Доманюків відсвяткувало «золоте весілля». Пара впевнена, що Бог подарував їм справжнє кохання, мовляв, їхні почуття з часом анітрохи не згасли. І я в цьому переконалася
Стала нареченою через 5 днів після 16-річчя
Ольга та Юрій все життя прожили в Конюхах Локачинського району. 50 років вони вже господарюють разом, навіть власний ліс посадили. А познайомилися на роботі ще у далекому 1970-му. Жінка розповіла, що закінчила тільки вісім класів, тому у 16 вже пішла працювати: кожного дня після школи дівчина бігала на будівництво перемішувати цемент, де 26-річний Юрій займався встановленням опалення.
– Вона прийшла зі своєю подругою до нас на роботу, а старші люди мене одразу застерегли, щоб дівчину не ображав. А я хлопець гарячий був, постійно її підколював, «садіком» називав, бо вона ж за мене на 10 років молодша. Словом, гралися ми – і догралися... Втріскалася! – каже чоловік і усміхається до дружини: – Ну і я, само собою. Подумав, треба брати, бо ще хтось відіб’є…
Не дивлячись на те, що знають один одного всього три місяці, закохані вирішили побратися. Жінка каже, що у виборі ніколи не сумнівалася, хоча й була зовсім юна, навіть різниця у віці не лякала, мовляв, так сильно любила, що інших варіантів не розглядала. Таким чином, 50 років тому 2 листопада Ользі виповнилося 16, а через 5 днів уже зіграли весілля.
«Дочечко, роби так, щоб йому хотілося додому йти»
– Він мною так тішився. Приходжу з роботи, а Юра вже вдома, візьме мене на руки і носить, як ляльку. Я худенька була, дрібненька. Він ніколи мене не ревнував, а я то навіть перевіряла. Стоїть якось на вулиці з якоюсь жінкою-вдовою говорить, а мені вже кортить знати, про що вони там воркочуть, то пішла підслуховувати. Чую каже: «Все, йду додому, бо моя «комаха», певно, скучає»... І як його можна не любити?
Читайте також: Волинянка, яка сама живе в лісі, поняття не має, хто такий... Зеленський.
Як каже пані Ольга, у сімейному житті бувало різне: і сварилися, й ображалися, але так, щоб не розмовляли один з одним, то ніколи.
І хоча в сучасному світі повірити у справжню любов дуже важко, проте, розмовляючи з цими людьми, мені здалося, ніби потрапила в якесь ідеальне життя.
– Життя прожити – не поле перейти… При негараздах ходила до мами і виливала їй душу. Вона мене слухала і радила: «Дочечко, так роби, щоб йому хотілося додому йти. Він має відчувати, що потрібен».
На запитання, в чому ж секрет щасливого подружнього життя, Ольга відповіла, що потрібно мати терпіння, а Юрій, трохи помовчавши, підняв очі й додав: «Не все потрібно чути... А ще, не можна змінювати людину, спочатку – себе».
На «золоте весілля» їли гриби зі свого лісу
У подружжя Доманюків двоє синів: Юрій і Василь, а ще четверо дорослих онуків. Тому на святкування ювілею зібралася вся родина, яка охоче приїздить не тільки в батьківську хату, а й у батьківський ліс.
– У нас два гектари свого лісу! Тому гриби їмо теж свої. Колись Юра казав дітям, щоб закопували каштани, бо з часом ліс буде, а тепер і дітки виросли, й ліс з горизонту виглядає... Вчора лежимо разом і кажу до нього: «Юр, 50 літ ми разом прожили, якби вернулися роки назад, брав би мене чи ні?». А він, не задумуючись: «Все одно була б моєю!».
– У нас на двох сто років, дуже щасливих, – додає чоловік, дивлячись у вічі дружині...
І хоча в сучасному світі повірити у справжню любов дуже важко, проте, розмовляючи з цими людьми, мені здалося, ніби потрапила в якесь ідеальне життя, яке шукають усі, але знайти не можуть. Ніби мені дали потримати цвіт папороті чи показали справжнього Святого Миколая...
«Мама сказала, що не відпустить заміж, а я відповіла, що тоді втечу»
А коли зайшла до їхньої хати, спочатку побачила сивого дідуся і жінку похилого віку, але після кількох хвилин розмови переді мною вже сиділи трішки легковажна закохана дівчина і серйозний, але жвавий молодий чоловік, які, дивлячись один на одного, часто забували, що є хтось третій.
– Кажуть, любов живе три роки, а чоловіки на інших рано чи пізно будуть задивлятися. Не слухай їх. Побут любов не вбиває. І щастя не в грошах… Ми обоє з багатодітних сімей: у чоловіка – семеро братів і сестер, а в мене – 6. Мама сказала, що не відпустить заміж, а я відповіла, що тоді втечу. Брати теж були проти, хотіли, щоб я вчилася, але згодом змирилися, – розповідає жінка. – Весілля було скромним, і знали ми один одного всього три місяці. Але то справжня любов… на все життя, – підсумувала закохана бабуся.
Ірина КРАВЧУК.
