«А я так зможу?» – запитують у Марти Волощук дівчатка, які захоплюються йогою і яким вона передає свій досвід оздоровлення.
Марту врятувала від інвалідності… йога
Важко повірити, що в дитинстві ця вродлива, гнучка і спортивна дівчина не могла ані зігнутися, ані сидіти, ані ходити… Лікарі розводили руками. Але лучанка Марта Волощук не з тих, хто здається. Її старання та унікальна програма лікування з використанням елементів хатха-йоги допомогли одужати
Хребет у дитини «сипався», як у старого вантажника
— Що то значить — молода, здорова! Як же так можна зав’язати себе у вузлик, наче й хребта в неї нема, — дивувалася в редакційному кабінеті одна з відвідувачок, побачивши на столі залишені Мартою фотографії, зроблені під час занять йогою.
Жінка скаржилася, що допікає остеохондроз, що ні офіційна, ні народна медицина не можуть зарадити. І я розповіла їй про лучанку Марту Волощук, в історії хвороби якої медики бачать матеріал для дисертацій.
— Я не знаю, як це можна пояснити? У неї ж нема по суті хребта, — точно такими ж словами висловлював колись подив і столичний професор, розглядаючи рентгензнімки, результати обстежень із застосуванням найсучаснішого діагностичного обладнання. Але ні розумна ядерно–магнітна техніка, ні консиліум лікарів не могли дати відповіді, чому в десятирічної дівчинки хребет був «спрацьований», як у сімдесятилітнього вантажника зі стажем. У поперековому відділі — грижа, хребці — наче кислотою роз’їдені, вздовж по хребту — вісім гриж Шморля, а частини хребця взагалі нема. Фахівці довго ламали голови, врешті–решт прийшли до висновку, що організм дитини не засвоює кальцію, а через це й «сиплеться» хребет.
За перші 6 місяців близько 1000 волинян освоїли базовий рівень методи, що дає надзвичайні результати у вирішенні багатьох проблем зі здоров’ям, — згадує ті часи Тарас Цибух на сайті «Школи йоги».
Читайте також: Лучанин переміг на Всеукраїнському турнірі з більярду (Відео).
З п’ятого класу Марта змушена була навчатися вдома. Висидіти уроки за партою в школі не дозволяв біль у спині. Згодом стало віднімати ногу. Лікарі розводили руками, призначали різноманітні ліки, процедури. Але таблетки і уколи полегшення давали нетривале, біль знову повертався. До того ж від медикаментозного лікування «застрайкували» внутрішні органи, до проблем із хребтом додався цілий «букет» інших серйозних недуг.
— Куди тільки мене батьки не возили, чого тільки не робили, а допомогти ніхто не міг. Скільки сеансів мануальної терапії я витерпіла, скільки разів «вправляли» мені хребет різні знахарі й цілителі. А біль не вщухав. Бувало, піднімуся з ліжка, хочеться кудись вийти з хати, а воно як схопить — мусиш, де стоїш, лягати, чекати, поки відпустить, — згадує Марта, шкодуючи, що шкільні роки, однокласники — все пройшло наче повз неї.
На щастя дівчини, у середині 1990–х Луцьк заполонила «мода» на заняття йогою. Одним із найактивніших її популяризаторів був Тарас Цибух, який згодом заснував свою «Школу йоги». Це й зіграло важливу роль у долі дівчини.
— Унікальна система з елементами йоги, засновником якої є Василь Васильович Козак, «приїхала» на Волинь у 1995 році. Завдяки показовим виступам, які відбулись на святкуванні ювілею факультету фізичної культури Волинського університету, програма зацікавила багатьох людей. Ми розпочали заняття з групами дітей, студентів і дорослих. Паралельно проводили пробні уроки йоги у школах, технікумах, вишах. За перші 6 місяців близько 1000 волинян освоїли базовий рівень методи, що дає надзвичайні результати у вирішенні багатьох проблем зі здоров’ям, — згадує ті часи Тарас Цибух на сайті «Школи йоги».
Серед тих, хто відчув це на собі, була й Марта. Ми познайомилися, коли вона вже стала студенткою факультету психології, виглядала здоровою і впевненою у своїх силах. Але цьому передувала велика праця над собою.
— З Василем Васильовичем Козаком, який розробив унікальні програми лікування з використанням елементів хатха–йоги, нас познайомила сусідка — тьотя Валя. Я за своє життя бачила стільки різних «товстопузих», старих і хворих професорів, що і його уявляла таким же. Але гість з Івано–Франківська був особливим — підтягнутим, спортивним, досконалим. І масаж, який він почав робити, був зовсім іншим. Перед тим мене возили до «баби–знахарки», яка колінами ходила по моїй спині. А тут я відчула дуже обережні і чутливі руки, які поступово позбавляли від болю. Так само робив згодом масажі й Тарас Мирославович Цибух, який є учнем Василя Козака. Він був для мене, як «швидка допомога», — з вдячністю каже Марта.
Умієш сам — навчи інших
З того часу дівчина жила за чітко спланованою й продуманою програмою на кожен день. Масажі, очищувальні процедури, вправи, скориговане харчування, а потім і заняття у групі.
«Займатися я почала не відразу, спочатку тільки приходила, щоб подивитися. Комплекс «Незнайка» взагалі мені видавався чимось недосяжним. Я пробувала робити тільки ті вправи, в яких мені не було боляче. Навіть не сиділа, як усі, в медитації, а просто спала вдень. Добре, що на заняття ходила не сама, а з сестрою, я за нею «тягнулася». За три місяці я схудла з 86 кілограмів до 70. Після першого курсу очищення трохи розчарувалася, бо позбулася всього двох кілограмів. Але після наступних «скинула» уже чотирнадцять. Раніше, коли ще не почала практикувати, спина боліла постійно, зараз, навпаки, більше турбує тоді, коли мало займаюся», — писала Марта у рефераті, готуючись до семінару з хатха–йоги, де мала ділитися власним досвідом, результатами першого року занять.
Ефект був настільки значним, що ніхто не міг повірити у це диво. А от сама дівчина на той час уже знала, що свою юність зможе «відвоювати» у хвороб.
— Я навіть зібралася в Інститут фізкультури вступати, вже й документи подала, — з усмішкою спостерігає Марта за тією реакцією, яку викликають ці слова. — Лікарі, до яких прийшла за медичною довідкою, теж зробили великі очі, мовляв, куди тобі, інваліду, у фізкультурний. З таким діагнозом не до спорту.
Ефект був настільки значним, що ніхто не міг повірити у це диво. А от сама дівчина на той час уже знала, що свою юність зможе «відвоювати»
у хвороб.
Дівчина підрахувала, що її лікування у Тараса Цибуха включало понад двісті сеансів масажу, різноманітні курси очищення. І та наполегливість, терпіння, які проявляли і її рятівник Тарас, і сама вона, дали очевидний ефект. Марта була постійно в русі, позбулася алергії, могла їсти все, що хочеться, хоча спочатку й утримувалася від «важкої» їжі, віддаючи перевагу овочевій дієті, кашам. Вона вже повністю обходилася без таблеток.
А бажання навчати інших усьому, що вже вміла сама, моя співрозмовниця все ж реалізувала. Навчання в університеті вона поєднувала з роботою інструктора з хатха–йоги у двох луцьких дитсадках. Коли їй запропонували пройти підготовку, щоб працювати з дітьми, Марта з радістю погодилася. І не тільки вона. Той період Тарас Цибух вважає дуже цікавим і результативним:
— Новий етап у розвитку «здорової Волині» ми розпочали із занять йогою з 6–річними малюками на базі Луцького дитсадка № 32. Уже через 3 місяці на спортивному святі міста наші вихованці здобули найкращі результати у змаганнях з бігу, стрибків, метання. Ми провели семінар для інструкторів з фізичної культури дошкільних закладів міста про результати впливу йоги на малечу. Роботу з дітьми продовжили згодом і в оздоровчому центрі «Едельвейс», який допомагав волинянам відновити здоров’я. Загалом за рік у ньому майже 2800 волинян пройшли необхідну реабілітацію. Окрім занять йогою, спеціальних вправ по загальній фізичній підготовці, проводились лікувальні масажі 4 рівнів складності. У центрі також організували професійну підготовку інструкторів з йоги.
Так сформувалося коло людей–однодумців, які не просто разом робили вправи, а й мали спільні інтереси, цінності. Подорожували, опановували фотомистецтво, спілкувалися. Перші маленькі вихованці Марти Волощук уже виросли, взяли за основу правила здорового способу життя, більшість із них зберегли своє захоплення назавжди. Чимало дітей і сьогодні займаються йогою. У зв’язку з карантином заняття проходять он лайн.
— Усі ці роки продовжую працювати над собою, ділюсь досвідом з іншими, адже відчула повною мірою, наскільки це важливо й необхідно, — сказала Марта Волощук, коли ми нещодавно зателефонували їй. — Йога —це на все життя.
