Малим потрібна віра в чудеса.
Подаруй дитині диво
— А якщо я не буду спати, то побачу, як Мороз подарунки кладе? — Він — чарівник, розумієш? Він любить таємничість. — А що таке таємничість?
Діалог на таку тему, певно, тепер звучить не в одній сім’ї. На запитання мого 4–річного мізинчика відповідати — одна насолода: лишень вираз його обличчя вартий тисяч фотокамер. Він слухає, що таке таємничість, — і в його очах промениться радість: саме так усе він собі й уявляв. Помітно, що відповіді на ці дуже серйозні запитання є для нього такими ж важливими, як потреба гратися. Зараз син знає, що диво й казкові герої існують насправді, а до старших звертається лиш для того, щоб отримати додаткові деталі–іскорки для «підсвітки» свого переконання. Психологи кажуть, що це природний етап дитинства і що він… має бути, бо впливає на окомір людини і в дорослості. Тобто вірити у диво необхідно!
Вік до 7–8 років називають піком магічного мислення. Психотерапевтка Світлана Ройз каже, що це час віри в чудеса, суперсилу й чари. Настане пора, коли дитина фантазуватиме, що сама володіє якоюсь особливою силою, а потім, як усе складеться гармонійно, трансформує цей досвід у знання, що життя — дивовижний дар. Інша справа, що деякі дорослі вважають, що не варто обманювати малечу, і поспішають сказати: «Чарівництво, Мороз і інші казкові добродії — це вигадка». Я, навпаки, стримую старших дітей від того, аби розкривали карти передчасно: упевнена, якщо є потреба у вірі в диво — значить, її треба підживлювати. Це не підтримка обману, а пристосування до зростання дитини. Є така теорія, що воно відображає розвиток людства. А наші предки ще й як вірили у дива, створюючи міфи, казки й легенди. Світлана Ройз, психотерапевтка, яка консультує дорослих, з приводу підтримки фантазій про новорічні чудеса пише про батьків, які повідомляють, що подарунки купують саме вони, ось що: «Я запитую у них: «А вам легко гратися з дитиною, ви витримуєте її почуття? Умієте довіряти людям? Що найбільш радісне пам’ятаєте з дитинства?». У відповідях часто чую розчарування, недовіру, печаль. А в терапії, в особистому контакті, можливо, ми би досліджували, чий обман так ранив у дитинстві чи в дорослості, яка віра в диво не була реалізована». З її слів випливає, що ми, мами й тати, можемо й не бути готовими до створення атмосфери дива через якісь події у своєму дитинстві, не усвідомлюючи, як колись відкраяли цю потребу в нас…
Віра в диво трансформується у знання, що до цього причетні люди і що це один зі шляхів надихати на примноження Добра у світі.
Підіймаючи святкові келихи, нині багато хто зичить одне одному, щоб і в дорослості не зникала віра в казковість, щоб були «неземні» мрії, щоб десь у душі час від часу показувала язика дівчинка з косичками чи хлопчик в обрізаних штанцях, бо наш дорослий досвід підказує, що це дуже важливо. І фахова психотерапевтка Ройз підтверджує це зі свого боку: «Є те, що дитина запам’ятає назавжди: цей «живий окситоцин» близькості, передчуття свята, спільних сімейних ритуалів, голосу Дива, магії появи подарунків, фон оптимізму — відчуття, що світ наповнений можливостями й добрими несподіванками».
Настане період, коли діти почнуть сумніватися у чарах. Це вік 8–10 років, час переходу буквально від активності правої півкулі до лівої, що обробляє інформацію. Віра в диво трансформується у знання, що до цього причетні люди і що це один зі шляхів надихати на примноження Добра у світі.
Якщо маєте свої дивовижні історії — діліться! Зворотний зв’язок — за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — м. Луцьк, просп. Волі, 13.
