«Бренд нашого університету поєднує віковічні традиції освіти на Волині та сучасні високотехнологічні новації», – наголошує Анатолій Цьось.
«Я став ректором не для того, щоб пишатися посадою…»
Очільник багатотисячного колективу Волинського національного університету імені Лесі Українки професор, доктор наук Анатолій Цьось цими днями відзначив 55-ліття. А нещодавно минув рік з того часу, як він став керівником найповажнішого вищого навчального закладу нашого краю. З такої нагоди ми й запросили іменинника до розмови
«Усе, що робиш із душею, — приречене на успіх»
— Анатолію Васильовичу, редакція «Газети Волинь» по–сусідськи щиро приєднується до вітань і побажань, з яких для вас почався січень. Гарну можливість щороку «стартувати» у супроводі віншувань подарувала вам матуся…
— Безмежно їй вдячний. Я виріс у простій сільській родині, був найстаршим із шести дітей. І головне, що нам могли дати батьки, — вміння не боятися труднощів. Завдяки цьому зумів у юності реалізувати заповітну мрію — став студентом вищого навчального закладу, з яким згодом пов'язав усе своє життя. І тоді, коли першокурсником долав прогалини у знаннях, і потім, коли писав наукові роботи, готувався до захисту дисертацій — завжди мені допомагали мамині уроки працелюбства.
— Кажуть, високе крісло автоматично збільшує кількість друзів. Ви це відчули?
— Щоденно маю нагоду запізнатися з десятками людей, вирішуючи різні питання. Природно, коло знайомств постійно розширюється. І у день народження було багато дзвінків, привітань. Усім щиро дякую. Але кількість справжніх друзів не залежить від посади, вони поруч і у свята, і в будні.
І в роботі нам вдалося, всупереч карантинним обмеженням, реалізувати намічені плани, задуми. Зокрема, ми відновили історичну справедливість і повернули університету рідну йому назву. Знаю не з чужих слів, що такою була воля більшості інтелігенції, всіх небайдужих краян, для яких Лесин виш завжди асоціювався із Волинню.
— Майже половина січня — вихідні, проведете їх десь на гірськолижному курорті чи в теплих краях?
— Мені добре й на рідній Волині. Перші дні року провів на Світязі, а Різдво завжди святкую з рідними, поїдемо у село до мами. Як батько трьох дітей, почуваюся щасливим, коли збираємося вдома всі разом за великим столом.
— Усім нам властиво, озираючись на прожитий рік, оцінювати зроблене, радіти або, навпаки, скаржитися на якісь обставини. Тим більше, що 2020–й був високосним та ще й коронавірусним. А для вас яким він видався?
— Гріх нарікати. Минулого року народився мій третій онук. Хіба може бути більша радість!? І в роботі нам вдалося, всупереч карантинним обмеженням, реалізувати намічені плани, задуми. Зокрема, ми відновили історичну справедливість і повернули університету рідну йому назву. Знаю не з чужих слів, що такою була воля більшості інтелігенції, всіх небайдужих краян, для яких Лесин виш завжди асоціювався із Волинню. Торік відзначили його 80–літній ювілей, провели урочисту академію. Створили нове програмно–нормативне забезпечення університету: статут, стратегію розвитку, програму її реалізації, типові контракти для працівників, положення про рейтингове оцінювання викладачів. Це стимулює, заохочує до вдосконалення. Приємно, що нам вдалося зміцнити свої позиції у багатьох рейтингах. Отож минулий рік дав мені нагоду ще раз переконатися: усе, що робимо із душею, — приречене на успіх.
«Мрії — це задуми, плани, які щоденно втілюємо у життя»
— Магія різдвяних свят у тому, що кожен із нас, незалежно від віку й посади, в ці дні, осяяні сяйвом Віфлеємської зірки, думає про здійснення своїх сподівань. А які у вас, якщо не секрет, найголовніші мрії?
— Найважливіше, щоб Бог дав здоров'я рідним, колегам, усім людям. Мали змогу вже переконатися, що це найбільша цінність і головна передумова благополуччя, досягнення успіху. А всі інші мрії у мене мають вигляд задумів, планів, які щоденно втілюємо у життя. Наприклад, для мене дуже важливо виправдати довіру студентів, їхніх батьків. Минулого року під час вступної кампанії ми виконали верхні межі державного замовлення: до нас прийшли обдаровані молоді люди з високими балами, які хочуть здобути якісну освіту й знайти гарну роботу. Тому розширюємо співпрацю з бізнесом, владою, громадськими організаціями. Підписуємо тристоронні угоди у форматі студент — університет — працедавець. Понад 170 юнаків і дівчат залучено до дуальної освіти, у них є індивідуальний план навчання і можливість поєднувати його з роботою. Ми почали дуже хороший проєкт із InternetDevels Віктора Левандовського, уклали угоди з історико–культурним заповідником «Старий Луцьк», «Волиньгазом», волинськими школами та іншими роботодавцями. Нині дуже важливо налагодити тісні контакти з усіма громадами області, з керівництвом ОТГ.
У багатьох наших приміщеннях нині тривають ремонтні роботи. І коли я заходжу в оновлені аудиторії, то дуже тішуся з того, що студентам стане комфортніше.
— Бачу перед вами на столі щоденник, сторінки якого густо списані. Кожного дня якісь заходи, зустрічі, наради, вирішення тих чи інших проблем. Що у «порядку денному» на найближчий час?
— 2021–й — рік Лесі Українки, тому активно готуємося до 150–ліття з дня народження нашої духовної патронеси, плануємо дуже багато цікавих заходів. Справжньою гордістю університету стало виконання національного проєкту з підготовки та видання повного зібрання творів Лесі Українки. Для його реалізації багато зробили доктор філологічних наук, професор, народний депутат Ірина Констанкевич, проректор з навчальної роботи Юрій Громик, науковець з Києва Віра Агеєва, доктор філологічних наук Сергій Романов та колектив факультету філології та журналістики. Вони працювали з оригінальними документами і дали нам змогу пізнати геніальну поетесу, як багатогранну особистість, без тих ідеологічних штампів, які нав'язувались раніше.
— Чи вдається викроювати час на викладацьку роботу?
— Я не уявляю життя без спілкування зі студентами. Дуже хочеться, щоб якнайшвидше в аудиторіях можна було побачити їхні обличчя. Через карантинні обмеження заняття проходять дистанційно. Але ми подбали про сучасні технічні можливості, про належний контроль і можемо гарантувати добру якість навчання. Маю досвід викладання у польському університеті, можу порівняти рівень знань студентів у нас і за кордоном. Він у нас не нижчий.
Також сьогодні понад 150 наших вихованців навчаються за програмою подвійного диплому, тобто паралельно здобувають освіту в ВНУ і в одному із вишів Європи.
— В головному корпусі університету зараз пахне фарбою…
— У багатьох наших приміщеннях нині тривають ремонтні роботи. І коли я заходжу в оновлені аудиторії, то дуже тішуся з того, що студентам стане комфортніше. І реконструкція гуртожитків, і будівництво сучасного студентського містечка, яке хочемо цього року розпочати, це — реальні плани.
— Від чого намагаєтеся застерегти своїх студентів? Що їм хочете побажати?
— Я часто цитую одне з повчань Володимира Мономаха: «Лінощі ж усьому лихому — матір, що людина вміє — забуває, а чого не вміє, того ніколи не навчиться…». Радий, що до нас прийшли розумні, цілеспрямовані, амбітні молоді люди. Хочеться, аби вони мали змогу здійснити свої мрії, намагаємося створити для цього найкращі умови. Я став ректором не для того, щоб пишатися своєю посадою, а щоб у поті чола працювати на благо рідного університету. Його успішний розвиток — наше спільне завдання.
