Сергій Воробйов з Ольгою Демчук оглядають, як відновлюється життя у ще недавно обгорілому домі.
У відбудованому після пожежі рожищенському гуртожитку справили перші новосілля
Торік 18 травня 11 сімей з цього міста залишилися без житла. Їхній будинок, гуртожиток колишньої фабрики «Динамо», разом із нажитим добром згорів унаслідок короткого замикання електромережі
«Помаленьку–потихеньку зробимо»
Я поглядаю на мерехтіння новорічної ялинки вдома, а перед очима — бентежний момент: рожищанин Федір Бречко розкочує килим на цементній підлозі недавно відбудованої оселі. Він робить це для нас, гостей із газети, як справжній привітний господар. Після пожежі минуло 7 місяців, до Нового року тоді ще залишалися лічені дні, а в його домівці серед голих стін обнадійливо зеленіє святкове деревце. Перше у відновленій будівлі… Передихнувши, дядько Федя, як називають його молодші мешканці, урочисто запевняє: «Ялинка є, то й ми тут будемо». Для нього й для його сусідів, які з усіх сил чимшвидше стараються позбутися статусу погорільців, ці Різдвяні свята точно є особливими. «Хотів би побажати усім здоров’я і щоб такого, як ми, ніхто не бачив і не пережив», — продовжує розмову пан Федір, а за якихось пів години його слова повторить інший мешканець гуртожитку, Руслан Ткачук, і додасть, що обов’язково підійме святковий келих з подякою за те, «що нигде не зачепило нікого і що ніхто в гуртожитку не заснув».
Ялинка є, то й ми тут будемо.
Обидва чоловіки із сім’ями винаймають житло через дорогу від своєї домівки, і обидва прагнуть якомога скоріше переїхати у рідні стіни. Скаржаться на високу вологість, що не дає, як слід, висохнути новій штукатурці, на будівельників, що понабирали об’єктів і не квапилися влітку з їхнім житлом, але й дякують людям за підтримку. «Мене дуже підтримав сирзавод, де я працюю! Директор Ігор Миколайович гроші виділив. Взагалі багато хто допоміг! Помаленьку-потихеньку зробимо», — Федір Бречко гордо показує символічний раритет — годинник, який як відлічував секунди до пожежі, так, дивом не зупиняючись у вогні й воді, робить це й тепер. А Руслан Ткачук, дякуючи усім, хто не залишив їх у біді, говорить передусім про сусіда Сергія: «Раз — вскочив туди, раз — вискочив. Врятував моїй сім’ї усе, що нажили! Небагато, в руці помістилося, але дуже дороге нам… Скажу, що таких людей — одиниці».
«Приносять мені газету «Волинь» і кажуть: «То ти герой у нас!»
Пожежа у рожищенському гуртожитку почалася серед білого дня, по 14-й годині. Руслан Ткачук саме пообідав і їхав з дому на роботу, коли його завернули телефонним дзвінком: «У нас горить!». У цей час його сусід Сергій Воробйов, який працює поліцейським у Ківерцях, відпочивав після зміни і почув із вулиці дивний тріск. Разом із сином поспішив на звук і побачив дим над гуртожитком. Це про Воробйова мешканці потім казатимуть, що помагав поліцейський без форми. Сам Сергій нехотя («не привикший я до уваги»), але таки погодився поділитися пережитим.
— Вогонь усе більше й більше розгорявся, бо щитове приміщення всередині було дерев’яним. Пожежники там нічого не могли зробити. Хоч приїздили й приїздили (були з Луцька, з Ківерців, Переспи)… Я спочатку до них підключився: от за криницю постійно шланг зачеплявся, то пересовував, допомагав вікно збити. А потім мені самому шланга в руки дали, напевно, довірили… Воно все так розгорілося, що й наблизитися не можна було. Така була від даху висока температура… Ну як я мав стояти і дивитися, тож у людей там документи, цінності? Тут і діти помагали гасити!
Поліцейський-рятувальник розповідає, як запитав у сусідки, де в них документи й прикраси, як намочив рукав светра і, дихаючи через нього, поліз у будівлю. Потім допомагав ще й передавати речі із сусідніх вікон. Каже, що кількагодинна пожежа промайнула для нього, як мить. У яких саме квартирах був, навіть не знає, бо лазив через вікна: «Був отам, де 5–6-те вікно й де оті коричневі. Реально дим був такий густий, що голову через вікно висунув, повітря хапнув — і назад».
Ділиться, що дуже його тоді вразили емоції наймолодших мешканців будинку: «Найважче було бачити, як діти сиділи й плакали — дивилися, як їхні домівки горять. От мого сина однокласник (йому 12 років) сидів тут з ноутбуком, то все, що встиг схопити».
Домашні Сергія дізналися про його вчинок із газети «Волинь». Сам він не хотів тривожити рідних, але вийшло так, що батьки про нього прочитали: «Не обійшлося без вашої газети. Приносять мені «Волинь» і кажуть: «То ти герой у нас!». У шоці були». Сергій повторює, що до уваги він не звиклий і «переходить» на те, як злагоджено й дружно люди гасили вогонь.
У висновку Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 26 червня сказано, що причиною пожежі є коротке замикання і про те, що великі матеріальні втрати викликані пізнім виявленням: одна з квартир на момент приїзду Служби порятунку була повністю охоплена вогнем та над нею через високу температуру просів дах.
«Якби не люди, ми б такого будинку зараз не мали»
Ольга Демчук, яка мешкає в одній з 11 квартир гуртожитку з маленькою донечкою та чоловіком, показує, як відновили понівечене. Підкреслює, що відбудовують з неухильним дотриманням протипожежних вимог. Згадує, як за рік до біди її сім’я тут зробила гарний ремонт, — усе пішло з димом. Але тут же по-діловому показує рукою на дах, оновлені стіни й із захватом розповідає про добродійність знайомих і чужих людей. Ольга каже, що необхідне збирали дружно й різними шляхами, через інтернет, по церквах: «Дуже допомагали люди. Я навіть не сподівалася на таке! Речі, продукти… (Бо ж хто був на роботі, то залишився з тим, у чому зранку з дому вийшов.) Гроші давали. Десь 150 тисяч гривень вийшло, то ми за них і відбудовували тут усе. Цемент везли… Підприємці дуже допомагали, депутати, наше місцеве підприємство «Цунамі» бетон нам виділило. А один із фермерів передав постраждалим по мішку овочів». Крім того, 370 тисяч виділила Рожищенська міська рада (за них зробили дах), по 10 тисяч гривень кожній сім’ї виплатили з обласного й районного бюджетів. Жінка дякує за добро від себе й від усіх сусідів: «Я буду вдячна завжди! Таке не забувається!».
Читайте також: Майже десять років у селі Гірки чекали на нову школу.
Новорічну ніч у новій оселі з 11 сімей зустріли дві, хоча й у них ще триває ремонт. Новосілля відзначив, зокрема, Федір Бречко з дружиною та сином. Оглядає незроблене й каже: «Аби здоров’я, а те все наживеться».
