«Маєте допомогти моїй мамі, бо я не хочу їхати в те задрипане село…»

«Про дітей багато хто турбується, а от про одиноких стареньких чомусь забувають»

Надія — ​вчителька музики в Чагорській сільській школі, що під Чернівцями. Останні два роки, окрім основної роботи, вона займається ще унікальною по своїй суті і намірами справою: допомагає самотнім людям. «Про дітей багато хто турбується, подарунки, гроші для їхніх потреб збирають, а от про одиноких стареньких чомусь забувають. А їм дуже часто стороння допомога потрібна ще більше, аніж малим, — ​розповідає про свою роботу дівчина. — ​Ще коли була малою, ми з мамою провідували одну бабусю, якою не опікувалися рідні. Коли вона померла, я задумалася, що таких покинутих людей багато, дуже хотілося хоча б чимось їм допомогти».

Спочатку це давалося психологічно важко. Приходила додому — ​не могла ні з ким говорити, плакала.

Однією з перших Надіїних підопічних стала пані Марія, про яку почула від знайомих: «Поїхала до бабці і побачила її на печі голодну, заплакану. Каже: «Я так молилася Богу, щоб хтось прийшов до мене та хоч бурячка приніс, борщику б зварила. Бо дуже голодна». В неї є син і невістка, але вони глухонімі. Ми привезли старенькій дрова, одяг, холодильник, якого вона ніколи не мала, ковдру, радіо купили, щоб не було нудно, годинник, бо вона, бідолашна, навіть не знала, який день та котра година. В хаті прибрали, тепер там чисто і тепло. Бабуся щодня тепер повторює, що молиться Богу за усіх тих, хто їй допоміг. Я згодом опублікувала допис у соцмережах — ​й інші люди почали відвідувати цю жінку. Відтоді вона виходить із будинку, стала здоровішою і радісною. Навіть каже, аби я вже не їздила і не витрачала бензину, бо в неї вже все добре».

Дівчина мала намір і далі допомагати таким самотнім. Подумала, що дізнаватися про нужденних, які мешкають неподалік, найкраще завдяки соцмережам. Два роки тому напередодні Різдва вона створила сторінку «Допомога бабусям Чернівців». Очікувала, що буде десь 100 підписників, та за місяць їх набралося аж декілька тисяч.

«Комусь необхідні дрова, іншим — ​ліки, майже всім бракує елементарних продуктів, засобів гігієни»

Так Надія познайомилася з десятками своїх майбутніх підопічних. Її вразило, якою страшною є самотня старість, коли немічна людина практично замкнена в своїй оселі, бо не може вільно пересуватися, нема кому за нею доглядати, живе в антисанітарних умовах, погано харчується. Таке важко усвідомити і з цим непросто змиритися.

Читайте також У батька загиблого на Донбасі воїна вкрали з банку 300 тисяч гривень, нарахованих за смерть сина.

Допомога почалася спонтанно, але дуже ефективно. Волонтерка о 6-й годині прокидалася і о 23-й поверталася додому. Хотіла зробити якнайбільше. Взялася за реальні речі: комусь необхідні дрова, іншим — ​ліки, майже всім бракує елементарних продуктів, засобів гігієни. «Я отримую інформацію про ту чи іншу потребу, потім сама навідуюся до цієї людини. Бачу, в чому саме полягає проблема, та публікую це у соцмережах. Тоді всі охочі мають змогу долучитися. Можуть і самі завезти необхідне, багато хто мною передає. Є тільки троє підопічних, яких я не бачила, але спілкувалася телефоном із сусідами. Знаю, що там складні ситуації, і надсилаю все, що потрібно. Спочатку це давалося психологічно важко. Приходила додому — ​не могла ні з ким говорити, плакала. Або декілька годин просто сиділа в тиші і не розуміла, як таке можливо. Деякі історії настільки шокують, що складно навіть уявити… Але бувало і таке: якось зателефонував син старенької і по-блатному сказав, щоб ми допомогли його мамі. Бо він не хоче їхати в те задрипане село. Таке теж важко усвідомити».

А ще дівчина часто чує закиди, що немічних старих потрібно влаштувати в такого роду заклади, і тоді у них всі проблеми зникнуть. Але з досвіду вже знає, що коли є родичі, пенсіонера не можна оформити до будинку престарілих. На цю процедуру потрібна згода рідних, а вони її з якихось своїх міркувань не дають, тому людина просто самотньо і страшно доживає віку.

Щемним і пам’ятним для Надії стало знайомство з 83-річним дідусем Георгієм. Уперше його побачила рік тому і була шокована: холодна і брудна хата, без світла, голодний старенький із опухлими ногами. Вдалося прибрати в оселі і на подвір’ї, вмовити дідуся покупатися, пролікуватися на стаціонарі. Також вирішили проблему зі світлом, купили телевізор, новий одяг, навіть уперше в житті зводили його до салону краси. Невдовзі він мав уже кращий вигляд, сам ходив. На жаль, у жовтні його не стало. Всі, хто знав дідуся, засмутилися, бо був дуже добрий і щирий. Може тішити лише одна думка: останній рік свого життя він не був самотнім і почував себе людиною.

За матеріалами pogliad.ua, 0372.ua, shpalta.media, molbuk.ua