Волинян із грудними дітьми вивозили в неопалюваних вагонах на Сибірську каторгу

12 грудня минуло 76 років з тих часів, як ешелон волинян відправили в заслання в неопалюваних телятних вагонах. Люди їхали з грудними дітьми. Після прибуття на станцію призначення ще 205 кілометрів їхали кінними саньми. Надвечір, перед заходом сонця, ми прибули в село Сінє­горьє Нагорського району Кіровської області. Після реєстрації нас поселили у добре натоплений барак, з чавунними плитами посередині. Нам здалося, що ми потрапили в рай…

Коли Ростислав Кушнірук прочитав про героїчну боротьбу 20–літньої вчительки Галини Січкарук, пропав сон від спогадів про власне дитинство.

Але повернімося в Україну. Кожен окупант нищить окуповану країну, як йому заманеться. Після проголошення Української держави у 1941 році нацисти почали вбивати патріотів під маркою бандитів та злодіїв. З нашого села Німецьке — Кам’янка — Княгининок заарештували Івана Миколайовича Джуса. Усе село стало на його захист, але це не допомогло, його знищили.

Московські окупанти нищили наших героїв, щоб і слідів не можна було знайти навіть нині. 

Або візьмімо червень 1944 року. Військові Радянської армії будують міст через Стир для переправи важкої техніки на захід, а НКВД робить свою справу.

«Дивлюся, приводять до нас на подвір’я повстанця, — розповідав мені на два роки старший за мене Анатолій Джус (нині вже покійний). — Руки зв’язані назад. Спереду висить автомат. Заходять у хату й арештовують мого батька Миколая Івановича. Забрали його разом із повстанцем Володимиром Самійловичем Жовніруком». Відтоді про них нічого не було відомо, жодних слідів, документів, навіть вироку.

28 жовтня 1944 року відправили в Сибір і Мотруну Жовнірук — матір чотирьох червоноармійців.

Ось так московські окупанти нищили наших героїв, щоб і слідів не можна було знайти навіть нині.

Ростислав Кушнірук.
Село Княгининок Луцького району.