І на Миколаївщині «виглядають» наше видання.
«Газети — пережиток? Це мене бісить!»
Наша читачка Валентина Стороженко із села Прибужжя Миколаївської області належить до особливої когорти любителів друкованої преси. У листі до редакції жінка ділиться, що має кількарічну підшивку «Цікавої газети на вихідні», а прочитане регулярно переповідає односельчанам
«Уже третій рік поспіль виписую ваш тижневик «Цікаву…», чекаю його кожної суботи, як дорогого гостя (саме цього дня газету приносить поштарка). Вона дійсно цікава, яскрава, корисна! — пише пані Валентина. — Кожну газетку прошиваю червоною ниткою. Переглядаю, а потім цілий тиждень перечитую». Жінка ділиться, що має спеціальний зошит, у який кожен екземпляр реєструє за номером, тож і зберігає їх у належному порядку. Буває, що навіть дає перечитати знайомим, але при умові, що користуватимуться виданням дуже обережно. З того, що найбільше їй до вподоби, — рубрика «Сім Я», яку перечитує передусім і жалкує, що свого часу за клопотами вділяла мало часу двом донечкам, а ще любить сторінку «Пальчики оближеш!» за корисні рецепти, дякує за кросворди і навіть за те, що відповіді у тому ж номері. Окремо відзначає сторінки із поезією: «Вірш «Солодкий ранок» у № 36 від 5.09.2019 року я не раз перечитую і плачу… Друкуйте — люди читають». Шановна дописувачка відзначає і поради, про які й не чула, й історії — та видання загалом. «Тут усе є: і сміх, і до сліз, і життя відомих та майже забутих і навіть зовсім невідомих людей», — вкотре дякує Валентина Стороженко і тут же критикує людей, які за себе й за інших вирішили долю друкованої преси. — Часто чую, що газети — пережиток, що вони не потрібні. І мене це бісить! Нехай я одна на село підписалася, але багатьом людям розповім, а головне — я така рада, що можу більше знати й читати… Звичайно, в наш час інформаційного прогресу людей здивувати чимось непросто, але можна й треба».
У Луцьку не була і вже ніколи не побуваю, а газету-тижневик виписувати буду.
Про себе наша дописувачка розповідає, що народилася в 1953 році на Полтавщині, у краї, красивому й багатому на поетів, письменників та на інших талановитих людей. Життя мала мандрівне: навчалася на Донеччині, працювала в Запорізькій області, а після одруження оселилася на Миколаївщині. Щодо Західної України жінка зауважує, що була в Івано–Франківську, а про Волинь більше дізнається завдяки улюбленій газеті: «У Луцьку не була і вже ніколи не побуваю, а газету–тижневик виписувати буду». Гарну обіцянку завершує добрим побажанням: «З Новим роком! Хай 2021-й уперто йде до кращого, щоб усі були здорові, красиві тілом і душею. Хай щастить!».
