Історія на вечір про найкращу невістку

— Проходу мені не дає. Бігає і вказує, вказує, вказує… За дитину взагалі мовчу. Тихцем із кімнати забирає і зачиняється з нею у ванній. Миє його, купає, аби лиш я не бачила того.

Степан не дослухав. Узяв трубку і лиш коротко сказав:

— Виїжджаємо!

У машині мовчали обоє. Ситуація була не простою. Свекруха їхньої Світланочки на весіллі видалась жінкою приємною. Сама учитель і сина виховала добре — ​справжній мужчина. А десь з пів року тому свата не стало.

І посипались на сваху неприємності… Квартира, у якій вони жили, належала, як виявилось, ще чоловіковій матері, тому і забрав брат покійного її собі.

Лишилась бідолашна жінка у чому була — ​без даху над головою. Сказати — ​іди, житло знімай, так на учительську зарплатню аби вижити, не те щоб ще оренду оплачувати. Ось і запропонував Степан, аби пожила сваха у молодих, адже вони з дружиною доньці на весілля власну двокімнатну квартиру подарували.

Донька тоді навіть зраділа — ​от-от мав з’явитись її первісток і допомога їй потрібна була. Але пройшло пів року — ​і на тобі. Тиха і спокійна жіночка життя їхній Світлані у власному домі не дає!

Мовчали обоє. Незручно було за те, що доведеться робити, але виходу іншого просто не бачили. Якщо не хоче бути нормальною людиною у будинку їхньої доньки, що ж — ​доведеться попросити на вихід. От і соромились обоє, бо шкода молодицю було.

Здається, нам не доньку, а сваху рятувати потрібно. Ти все це бачиш?

Як тільки увійшли в доччину квартиру, були вражені чистотою. Такий ідеальний порядок рідко де побачиш. Вітальня і коридор радували око, а от у ванній чекав неприємний сюрприз. Галина очима вказала Степану на поличку з розкиданими і чомусь запилюженими кремами, шампунями і використаними тюбиками:

— Бідна дитина! — ​прошепотіла чоловіку. — ​Це якщо у неї одної на поличці таке робиться, то увесь дім наша Світланка сама у такій чистоті тримає.

Вийшли обоє, як сичі. Хотілось одразу сваху на вихід попросити, але та так гостинно до столу припрошувала, що якось й не змогли це зробити.

Розмова за обідом геть не клеїлась. Видно було, що між Світланкою і свахою аж блискавки ширяють.

Читайте також: Історія краху однієї родини: братова «вдячність».

Поїли, Світлана встала і попросила батьків подивитись на нові меблі, які вони нещодавно придбали:

— Донечко, а посуд? — ​мовила стиха сваха.

Ой, леле, що тут почалось! Привітну і симпатичну Світлану ніби підмінили. Аж підскочила на місці:

— А ти що, руки погубила? — ​не сказала — ​прошипіла свекрусі. — ​У моєму домі на всьому готовому боки вилежуєш і навіть посуд помити не можеш? Не бачиш — ​у господарів гості. Тихенько все зробила і розчинилась, аби до вечора тебе не знайшла!

Галина остовпіла. Сваха, ковтаючи сльози, почала прибирати зі столу. Степан здивовано дивився то на доньку, то на дружину. Щось явно не те у цій родині. Чи вже так їхню донечку ця тиха пані вивела своєю поведінкою, що та й себе не чує?

Далі почалось ще дивовижніше. У доччиній кімнаті був безлад. Стіл завалений недоїдками, ліжко не застелене, з явно брудними простирадлами, речі вивалювались із шафи, а дитяче ліжечко перетворилось на склад усякого добра.

Галина узяла на руки онука, запах від дитини був запаморочливим. Речі на малому явно не свіжі.

— Степане, — ​тихцем звернулась до чоловіка, — ​здається, нам не доньку, а сваху рятувати потрібно. Ти все це бачиш? — ​обвела поглядом кімнату. — ​Чув, що вона їй в очі говорить? Може, до себе її поки що заберемо, а там час покаже.

… Ольга Віталіївна уже сім років живе у селі, куди її привезли пізнього вечора свати. Хотіла Галина щось у неї розпитати чи вибачитись за доньку, а та всі розмови раз і назавжди припинила:

— У вас прекрасна донька, у мене найкраща невістка. Так було і буде. Просто, — ​витерла тихцем сльозу, — ​не всі можуть терпіти в домі чужу людину. Особливо ту, якій нікуди подітися.

Анна КОРОЛЬОВА