Історія краху однієї родини: братова «вдячність»

Мій покійний чоловік був чудовим агрономом у колгоспі. Тому як тільки люди отримали власну землю, багато хто віддав її нам в оренду. Разом гектарів зо триста зібралось. Я, звичайно, дуже переживала, адже потрібна була техніка все те обробити і ми залізли у величезні кредити. Але мій чоловік був хазяйновитим, хорошим господарем. Вже за три роки мали чималий прибуток, посадили великий сад, вирощували овочі в теплицях, мали розарій. Звичайно, чоловік не міг усе тягнути сам, тому взяв на допомогу мого брата. Він йому дуже довіряв, як і я.

Три роки вже немає мого Володі. Мені особливо не просто. Я бачу, як брат руйнує все, що ми будували разом. Хоч і амбітний мій братик, але в деяких речах його скупість робить свою чорну справу. Люди забирають землі, вже маємо кілька позовів від тих, кому брат землю повертати не хоче. А найгірше — ​почав забирати більшу частку прибутків від моєї фірми собі.

— Ти ж навіть нічим не допомагаєш? Що хочеш?

Якщо раніше ще якось, зважаючи на родинні зв’язки, жаліла брата, то після сьогоднішнього візиту таки буду повертати фірму під керівництво своєї родини. Нічого, знайду розумних і досвідчених людей, які мені допоможуть впоратись. Але мова не про те…

Я маю чотирьох дітей погодок. Старшому дев’ять, молодшому — ​шість. Як і кожна мама, маю чималий запас помічних засобів першої необхідності від будь-якої дитячої недуги. Мій девіз: «Краще викинути, не скориставшись жодного разу, ніж буде конче необхідне і його не матиму». У мене є буквально все: від животика, вушок, носика, вошей. Хто має діток, мене зрозуміє.

Читайте також: Століття тому тут поле волами орали, а тепер залишилась лиш назва - Віл. Репортаж з волинської глибинки.

Я не витримала — ​вигнала їх обох. Усе, що принесли, викинула до смітника. Такої дріб’язковості я просто не очікувала.

Телефонує днями брат і просто благає, аби я позичила кілька лікарських засобів для його донечки:

— Усе швидко почалось. Доки я до міста з’їжджу, краще в тебе візьму, а завтра в місті придбаю і віддам.

Вони приїхали з невісткою удвох. Я ще здивувалася: дитина занедужала, а вони вдвох. Дістали папір, ручку, і почали записувати все, що в мене брали. Причому не тільки назву, а й в якій ємності і скільки його там залишилось. Мені вже тоді недобре стало, але ж дитину шкода!

А вчора брат із жінкою прийшли борг повертати. Зачистили вони у мене тоді практично все, бо й не знали, що з їхньою дитиною. Повертали зі списком того, що брали, але…

— Ось цього засобу у пляшечці було 120 мілілітрів, але там термін спливав через пів року. Нова пляшечка коштує дорого, тому ми взяли дешевший аналог, за нього ти нам винна шістдесят гривень. Ось цей засіб поки не має ліцензії, тому придбали такий же, але для дорослих. Цього брали пачку, але у препарату дозування для дітей інше, — ось тобі одна пластинка.

І так усе, абсолютно. Я не витримала — ​вигнала їх обох. Усе, що принесли, викинула до смітника. Такої дріб’язковості не очікувала. Вони не просто забезпечені — ​багаті. А тут!..

Завтра шукатиму адвоката. Схоже, родини в мене вже немає.

Анна КОРОЛЬОВА