Вчинок дитини, який повертає віру в людство...
Величезне журналістське «ДЯКУЮ!» дівчині-колядниці з Рівненщини
«Суомі – так! Софійка – так! Авокадо – таки ні!»
Чим переймався і з чого дивувався останнім часом доцент кафедри видавничої справи Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Сергій ХОМІНСЬКИЙ
…з червоної від сорому російської хокейної «машини», яка пробила чергове дно
З 25 грудня по 5 січня у Канаді вирували пристрасті чергового Молодіжного чемпіонату світу з хокею.
Серед 10 команд-учасниць турніру була і збірна Росії. Вже традиційно наші сусіди ще до його початку оголосили самі себе головними фаворитами змагань. Вийшовши з групи, у чвертьфіналі підопічні Ларіонова натужно – з рахунком 2:1 – здолали відвертих середнячків у хокеї — німців. І вийшли у півфіналі на Канаду…
Це вже навіть не смішно, але росіяни з якогось переляку досі вірять, що вони є основними суперниками канадійців у світовому хокеї і — щонайменше — нічим їм не поступаються. Тож сподівалися і на перемогу своєї молодіжки у півфіналі МЧС 2021. Хоча, приміром, на цьому турнірі збірна Канади на груповому етапі розібралася з уже згаданими німцями з дещо переконливішим рахунком – 16:2.
Хай там як, в очному протистоянні молоді хокеїсти з Країни кленового листка просто не помітили своїх ровесників із «Червоної машини» (то росіяни так самі себе називають у хокеї). В Едмонтоні господарі розмазали гостей, неначе дітки з ясельної групи манну кашу по тарілці або ж як менхенгладбахська «Боруссія» — донецький «Шахтар».
5:0 — і канадійці вирушили у фінал, а росіяни — готуватися до битви за «бронзу» з фінами. Щоб заввиграшки обіграти цих лузерів і забрати медальки (хоча, звісно, аж ніяк не того ґатунку, на який сподівалися).
Бо що таке якась там Фінляндія у порівнянні із самою РОСІЄЮ. Країна-непорозуміння, яка 1917 року дивом зуміла вислизнути з рук російського імперіалізму (у 1809–1917 роках Велике князівство Фінляндське було частиною Російської імперії), а згодом таки вистояла під час радянсько-фінської війни 1939–1940 років. Країна з населенням у якихось жалюгідних п’ять мільйонів. Та де там взагалі тому хокею взятися? Їм краще не ганьбитися, і відразу здатися — аби не потрапити під коток молодіжного варіанту тієї славнозвісної «Машини» (бо ж 0:5 від канадійців то була чистісінька випадковість, яка стала можливою завдяки світовій антиросійській змові).
Так-так, звісно-звісно… Тільки ось молоді хокеїсти із Суомі (саме так називають свою країну самі жителі Фінляндії) були дещо іншої думки, без особливих проблем розтрощивши ровесників з «Вєлікай Рассєї» з рахунком 4:1. Бо за сто років поза імперією фіни зуміли розбудувати одну із найвисокорозвинутіших країн світу. А «Вєлікая Рассєя» так і залишилася світовим дном, яке продовжує бездарно про**рати, без жодного перебільшення, грандіозні природні ресурси.
На відміну від Фінляндії, Україна у 1917–1921 роках свою Незалежність втримати не зуміла. Зуміти б зараз — і тоді усе в нас ще буде. Навіть хокей. А у фіналі, до речі, наші друзі канадці програли іншим приятелям України — США — 0:2.
…з дівчинки зі Здолбунова та її батьків, яким, схоже, начхати було на «виховання» доньки
Після Різдва наш рівненсько-волинський інформаційний простір струсонула новина про Софійку зі Здолбунова. Наколядувавши 200 гривень, вона принесла ті грошенята у тамтешній притулок для тварин.
«Серце переповнене вдячністю і гордістю за те, що молоде покоління підростає настільки свідомим, з вогнем добра в серці. Ми вдячні Софійці. І вдячні її батькам за виховання», — написали на сторінці притулку «Надія на дім» у Facebook.
Повністю поділяючи захоплення вчинком дівчинки, я таки не впевнений, що вирішальний вплив на мотиви її вчинку мало саме батьківське виховання. Понад те, давно і серйозно сумніваюся, що «виховання» батьками своїх дітей здатне дати хоч якийсь позитивний ефект.
Звісно, тато, сидячи на дивані перед телевізором, цмулячи пивце й почісуючи під майкою черевце, таки може захоплено розповідати синові про виняткову корисність для здоров’я фізкультури. І ніхто не забороняє мамі, починаючи другу за день пачку сигарет, повчати доньку на предмет надзвичайної шкідливості куріння для жіночого організму. Щоправда, толку від того буде приблизно стільки ж, як від натхненного плювання у стелю.
А ось коли батько роками тричі на тиждень прокидається на годинку раніше, вдягає спортивну форму і чимчикує до найближчого шкільного стадіону, аби «намотати» навколо нього кілька кіл, а потім позайматися на турнику та брусах — у його сина гарантовано складеться з фізкультурою. Навіть якщо той батько і близько не набридатиме тому синові філософськими сентенціями на навколоспортивні теми.
І донька, яка жодного разу не бачила матір із сигаретою в зубах, є пропащою душею для тютюнової індустрії.
Донька, яка жодного разу не бачила матір із сигаретою в зубах, є пропащою душею для тютюнової індустрії.
Те саме стосується й «виховання» поваги до старшого покоління. На словах тут можна розпинатися скільки хочеш. Але якщо дитина змалку бачила, що татові з мамою глибоко начхати на вже стареньких дідусів та бабусь з їхніми проблемами, то і їй колись буде так само начхати на самотню та безрадісну старість мами й тата. І навпаки: всіляко турбуючись про своїх батьків, людина «заробляє» таке саме ставлення у майбутньому вже від власних дітей.
Впевнений, у випадку з юною здолбунівчанкою Софійкою також спрацювало не «батьківське виховання», а їхній приклад. Якби дівчинка змалечку бачила, як мама «футболить» кота, який випадково опинився під ногами на дорозі, а тато бичкує сигарету об ніс дворового пса – не понесла б вона наколядовані 200 гривень у притулок для тварин. Переконаний, що та дитина бачила від батьків зовсім інші приклади. І не тільки у ставленні до тварин. За що їм величезне «ДЯКУЮ!».
Читайте також у нас: «Священник під час освячення квартир вкрав вазон, а дяк сховав».
…з того, як мало не «підсів» на «алігаторові груші»
Днями вперше в житті довелося скуштувати авокадо. Розрізавши навпіл грушеподібний плід із жорсткою зморшкуватою шкіркою і виявивши там велику кісточку, я докумекав: треба вишкрібати щільний на вигляд м’якуш.
Зачерпую, значить, ложечкою зеленкувату масу, відправляю її до рота… і ловлю себе на думці: смак не надто відрізняється від звичної нам картоплі – при цьому бульба коштує чи не в 10 разів дешевше, та ще й ніякої неїстівної кісточки у ній немає.
Зачерпую, значить, ложечкою зеленкувату масу, відправляю її до рота… і ловлю себе на думці: смак не надто відрізняється від звичної нам картоплі – при цьому бульба коштує чи не в 10 разів дешевше, та ще й ніякої неїстівної кісточки у ній немає.
Ум’явши те авокадо (і не одержавши з того відчутного смакового задоволення), беруся «гуглити» — яка все ж таки користь українцеві з цих тропічних плодів. Пишуть, що користь – величезна! Там тобі і сила-силенна різних вітамінів, і калій, і солі фолієвої кислоти, і навіть мідь… Та ще й, мовляв, дуже поживна штука, бо містить багато жирів. Особливо переконливою мені видається користь від вмісту в авокадо міді. Як не крути, її – мідь — можна цілком реально уявити (ну, така рожевувато-золотиста залізяка!), а ось якийсь там вітамін К уявити якраз проблематичніше.
За кілька днів, опинившись у тому ж магазині, згадую про авокадо. Підходжу у відділ овочів та фруктів – а 30% «різдвяна» знижка на цю екзотику вже закінчилася…
Вагаючись, упродовж кількох секунд розглядаю зморшкуваті «алігаторові груші» (ще одна назва авокадо) – і впевнено крокую до кошика з червонобокими яблуками по 20 гривень за кілограм. Тільки не подумайте, що я «зажав» грошенят на авокадо – просто надлишок міді в організмі шкідливий для здоров’я!
Читайте також у нас: «Світову популярність жінка з Великої Волині здобула завдяки... козам».
