Старість не радість

А тепер і поїж в міру, і віп’їш трошкі, і ні з ким не б’єшсі, а рано встаєш, як би тобов орали. Рано покі себе збереш докупи, всьо тріщит, скрипит, хрипит. Мусиш йойкнути зо п’єть раз, пернути з штири рази. Покі найдеш шкарпеткі, покі вбереш, то радикуліт тебе злове. Потім припирає тебе до віходка, летиш, одна нога в кальоші — друга боса. В віходку знов сидиш напочіпках, і знов тебе ловит радикуліт. А баба вже дежурит, бо і її приперло, біжиш з віходка, як кінь шахматний, штани підкігаїш уже в хаті належічи. П’яш ячмінну каву і хочеш шос їсти. Зачинаїш шукати штучну щеку — згадуїш, шо в тебе скліроз. Через годину находиш в слоїку на тумбочці, дивишсі, а в слоїку нема води, що щека мокнула. Потім згадуїш, шо баба вночи пила таблєтку напомацки, то чимос запивала…

— Ганю!

— Шо?

— А смачна була та вода?

— Яка?

— Шо ти вночи пігулку запивала?

— А я шо — її смакувала?

— Добре, шо не смакувала.

— Шо?

— На здоров’ї!

— Ганю?

— Шо хоч?

Рано покі себе збереш докупи, всьо тріщит, скрипит, хрипит.

— Не шокай, ліпше скажи, яким я урвителем був молодий, як я тебе шоночи мурдував?

— Йой, шибавсі по мені без толку.

— Як без толку — та я мустанг був!

— Ага, і як той кітайский мотоциколь. Їхати зачиная файно, а до пункту призначені не доїзде.

— Та шо ти, бабо, мелеш, ти шо, забула, шо я в лужку вітворєв?

— Нє, не забула, — це тоди, як пива перепив? Чи тоди, як заблудивсі на постели, то ноги були на подушці, а голова на побішници?

— От дурна баба, всім молодицєм в селі подобалосі, а її нє.

— Шо ти сказав?

— Нічо, Ганунько, тобі сі причуло.

— Я питаю, шо ти сказав, казанова ти колгоспний?

— То чо рівнуїш, як я був нездалний?

— Я тобі зараз дам молодість, горівки, курви!

— Та же тихо, Ганько.

— Ану іди в стайни повічищуй, а не фантазуй тут, філософе ти мішіґіний, я зараз тачівков тобі віб’ю тоту філософію.

— Та йду, йду. Ніякої тобі романтики з цев бабов — село селом.

 

 Наша довідка:

Письменник Роман ДРОНЮК, гумореску якого сьогодні представили, здобув популярність через Facebook. Розмістивши на своїй сторінці першу оповідку від імені простого прикарпатського селянина — такого собі вуйка Міся (Михайла), він ніяк не міг уявити, що за кілька місяців матиме понад сто тисяч читачів в Україні й українській діаспорі в різних куточках світу. «Я створив вуйка, не задумуючись, і випадково вивів його «в люди». А потім зрозумів, що це вилилося у цілий проєкт. Спочатку «народився» вуйко, потім у нього з’явилася жінка Гані, далі — кум, у селі — баба Касі… Всі вони — вигадані персонажі, але «зліплені» з людей, яких я бачив у селі, з ким мене зводило життя», — розповів пан Роман агентству «Укрінформ». Сьогодні у групі «Вуйко Місь» понад 120 (!) тисяч підписників!

Мешкає Роман Дронюк на Покутті: у селі Новоселівка Городенківського району Івано–Франківської області. Працює у райцентрі Городенка керівником самодіяльного театру «Сучасник».