«А ще так недавно нам «всюди буйно квітла черемшина…»
Старість не радість
Йой, де то ті роки молоді? Чого то чєс так скоро летит? Ади, гейби недавно був молодим. Міг віпити кільо горівкі, поспівати, набити комус рийку, полюбити свою жінку і паров чужих, лігти спати, навіть на ціменті віспатисі, а рано встати і піти до роботи
А тепер і поїж в міру, і віп’їш трошкі, і ні з ким не б’єшсі, а рано встаєш, як би тобов орали. Рано покі себе збереш докупи, всьо тріщит, скрипит, хрипит. Мусиш йойкнути зо п’єть раз, пернути з штири рази. Покі найдеш шкарпеткі, покі вбереш, то радикуліт тебе злове. Потім припирає тебе до віходка, летиш, одна нога в кальоші — друга боса. В віходку знов сидиш напочіпках, і знов тебе ловит радикуліт. А баба вже дежурит, бо і її приперло, біжиш з віходка, як кінь шахматний, штани підкігаїш уже в хаті належічи. П’яш ячмінну каву і хочеш шос їсти. Зачинаїш шукати штучну щеку — згадуїш, шо в тебе скліроз. Через годину находиш в слоїку на тумбочці, дивишсі, а в слоїку нема води, що щека мокнула. Потім згадуїш, шо баба вночи пила таблєтку напомацки, то чимос запивала…
— Ганю!
— Шо?
— А смачна була та вода?
— Яка?
— Шо ти вночи пігулку запивала?
— А я шо — її смакувала?
— Добре, шо не смакувала.
— Шо?
— На здоров’ї!
— Ганю?
— Шо хоч?
Рано покі себе збереш докупи, всьо тріщит, скрипит, хрипит.
— Не шокай, ліпше скажи, яким я урвителем був молодий, як я тебе шоночи мурдував?
— Йой, шибавсі по мені без толку.
— Як без толку — та я мустанг був!
— Ага, і як той кітайский мотоциколь. Їхати зачиная файно, а до пункту призначені не доїзде.
— Та шо ти, бабо, мелеш, ти шо, забула, шо я в лужку вітворєв?
— Нє, не забула, — це тоди, як пива перепив? Чи тоди, як заблудивсі на постели, то ноги були на подушці, а голова на побішници?
— От дурна баба, всім молодицєм в селі подобалосі, а її нє.
— Шо ти сказав?
— Нічо, Ганунько, тобі сі причуло.
— Я питаю, шо ти сказав, казанова ти колгоспний?
— То чо рівнуїш, як я був нездалний?
— Я тобі зараз дам молодість, горівки, курви!
— Та же тихо, Ганько.
— Ану іди в стайни повічищуй, а не фантазуй тут, філософе ти мішіґіний, я зараз тачівков тобі віб’ю тоту філософію.
— Та йду, йду. Ніякої тобі романтики з цев бабов — село селом.
Наша довідка:
Письменник Роман ДРОНЮК, гумореску якого сьогодні представили, здобув популярність через Facebook. Розмістивши на своїй сторінці першу оповідку від імені простого прикарпатського селянина — такого собі вуйка Міся (Михайла), він ніяк не міг уявити, що за кілька місяців матиме понад сто тисяч читачів в Україні й українській діаспорі в різних куточках світу. «Я створив вуйка, не задумуючись, і випадково вивів його «в люди». А потім зрозумів, що це вилилося у цілий проєкт. Спочатку «народився» вуйко, потім у нього з’явилася жінка Гані, далі — кум, у селі — баба Касі… Всі вони — вигадані персонажі, але «зліплені» з людей, яких я бачив у селі, з ким мене зводило життя», — розповів пан Роман агентству «Укрінформ». Сьогодні у групі «Вуйко Місь» понад 120 (!) тисяч підписників!
Мешкає Роман Дронюк на Покутті: у селі Новоселівка Городенківського району Івано–Франківської області. Працює у райцентрі Городенка керівником самодіяльного театру «Сучасник».
