Відома лучанка написала глибоку прозу про беззахисність

Іноді хтось і нам — рятівний круг чи хоча б соломинка. У вирі щоденних — не видимих іншим, банальних і побутових, але від того не менш жорстоких — ніби і не трагедій.

Той хтось трапляється, може, і зовсім чужий. Випадковий перехожий із життєвих перехресть. Просто — перехожий. Вітались при зустрічі. Чи й не вітались. Жили в паралельних реальностях. Могли розминутися.

Ангели–охоронці, мабуть, знають тисячі способів перетнути паралельні реальності. Коли є потреба.

Не розминулись.

Не помилилися номером. Не пройшли повз. Не запізнилися.

Ангели–охоронці, мабуть, знають тисячі способів перетнути паралельні реальності. Коли є потреба.

І ось. Погляд. Слово. Жарт. Усмішка. Доторк. Смішна есемеска. Відповідь на нічний телефонний дзвінок. Маленький вогник у темряві ігнорацій.

Чим тобі допомогти?

Я тебе — чую…

Я просто — поруч. Побуду. Не бійся.

…Нікому не розповім.

 Хтось має простягнути руку.  Хтось має зігріти словом. Чи хоч поглядом.

Моменти нашої чи чиєїсь слабкості. Розгубленості. Нерівноваги.

У ті моменти ми всі потребуємо підтримки і захисту. Може, і ненадовго. Просто щоб зігрітися — й могти йти далі.

Ми всі буваєм беззахисні. Навіть якщо не визнаєм.

Зима завжди близько. Вона підступає.

Холод мовчання. Гострий лід нелюбові. Ковзаниця чужих без­апеляційних і доленосних рішень, через яку не пройдеш свого шляху, не спіткнувшись чи не упавши.

Хтось має простягнути руку. Хтось має зігріти словом. Чи хоч поглядом.

Коли у Всесвіті перетинаються паралельні реальності — цьому є причина.

Ангеле мій, дякую, що перетинаєш…

Мою з чиєюсь. Чиюсь — з моєю.

Невипадкові випадковості. В яких ми — ділимося теплом. Беремо чи даєм.

Ділимося.

…Побудь зі мною, добре?

Читати також: Американка прийняла на Волині хрещення, аби сповідувати разом з коханим спільні цінності