Відома лучанка написала глибоку прозу про беззахисність
Іноді ми комусь — як шкірний покрив. Життєво важливі і необхідні. Коли безжальна реальність позбавляє когось того покриву, а ми можем подмухати, де болить… Прикластися подорожником. Побути поряд, поки заживе. Мить. День. Ніч
Іноді хтось і нам — рятівний круг чи хоча б соломинка. У вирі щоденних — не видимих іншим, банальних і побутових, але від того не менш жорстоких — ніби і не трагедій.
Той хтось трапляється, може, і зовсім чужий. Випадковий перехожий із життєвих перехресть. Просто — перехожий. Вітались при зустрічі. Чи й не вітались. Жили в паралельних реальностях. Могли розминутися.
Ангели–охоронці, мабуть, знають тисячі способів перетнути паралельні реальності. Коли є потреба.
Не розминулись.
Не помилилися номером. Не пройшли повз. Не запізнилися.
Ангели–охоронці, мабуть, знають тисячі способів перетнути паралельні реальності. Коли є потреба.
І ось. Погляд. Слово. Жарт. Усмішка. Доторк. Смішна есемеска. Відповідь на нічний телефонний дзвінок. Маленький вогник у темряві ігнорацій.
Чим тобі допомогти?
Я тебе — чую…
Я просто — поруч. Побуду. Не бійся.
…Нікому не розповім.
Хтось має простягнути руку. Хтось має зігріти словом. Чи хоч поглядом.
Моменти нашої чи чиєїсь слабкості. Розгубленості. Нерівноваги.
У ті моменти ми всі потребуємо підтримки і захисту. Може, і ненадовго. Просто щоб зігрітися — й могти йти далі.
Ми всі буваєм беззахисні. Навіть якщо не визнаєм.
Зима завжди близько. Вона підступає.
Холод мовчання. Гострий лід нелюбові. Ковзаниця чужих безапеляційних і доленосних рішень, через яку не пройдеш свого шляху, не спіткнувшись чи не упавши.
Хтось має простягнути руку. Хтось має зігріти словом. Чи хоч поглядом.
Коли у Всесвіті перетинаються паралельні реальності — цьому є причина.
Ангеле мій, дякую, що перетинаєш…
Мою з чиєюсь. Чиюсь — з моєю.
Невипадкові випадковості. В яких ми — ділимося теплом. Беремо чи даєм.
Ділимося.
…Побудь зі мною, добре?
Читати також: Американка прийняла на Волині хрещення, аби сповідувати разом з коханим спільні цінності
