Не кожна жінка має фото з шинами. А ці, каже Ольга, — для нашої 14-ї бригади, на автівки, придбані громадою у перші роки війни.
Ольга Жигунова організувала каву за 35 тисяч гривень
Волонтерка з Володимира-Волинського ще з 2014 року допомагає армії. Відповідає за взаємозв’язок між бійцями й активістами, пече печиво, організовує ярмарки й уже не може повернутися в життя «для себе»
Нашим воїнам важлива увага «з дому»
«Міцного здоров’я усім, хто не пройшов мимо і підтримав! Невимовно радію, що все у нас вдалося! Отак виглядає справжнє різдвяне диво», — написала Ольга у фейсбуці, підсумовуючи результати проєкту «Благодійна кава». Люди, які відгукнулися на ініціативу волонтерів, зібрали майже 35 тисяч гривень. На ці гроші, підраховує волонтерка, «вийшли» генератор, 4 електронні книжки для бійців й адресна допомога для онкохворої дитини. Описуючи деталі, зауважує, що літературу просили солдати Бродівської авіабригади. А такі прохання — це святе, міркує Ольга Жигунова: «Нашим воїнам дуже не вистачає уваги «з дому». Ви би бачили, в якому вони захваті, коли ми печиво передаємо!». Тепер, якби не було карантину, на книжки би вторгували на ярмарку, а так використали ініціативу луцького активіста Мирослава Ватащука «Благодійна кава».
Можливість поспілкуватися зі знаною людиною виставили як лоти (один із них, до речі, це зустріч із міським головою Володимира Ігорем Пальонкою), тож небайдужі земляки під приводом покавувати переказали, скільки могли. Волонтерка радіє, бо з друзями сподівалися зібрати близько десяти тисяч. Перемовин, дзвінків було немало, як і тривог, чи вдасться. Розповідає й нюанси: у соцмережі дописувачі (за її оцінкою, ті, які зазвичай лише спостерігають за акціями зі збору коштів) взялися знецінювати ідею «гроші на книжки».
«Те, чим ми займаємося, — віра в людей і світ»
Запитую Ольгу Жигунову, чому вона — волонтерка, й мимоволі відзначаю, як в її голосі бринить хвилювання. (Так буває тоді, коли людина говорить про дуже дороге). Жінка розповідає, що дуже важко сприймала щоденні зведення із зони бойових дій у Дебальцевому, Іловайську, хоч з рідних ніхто не воював. У якийсь момент вирішила, що мусить щось робити з цим своїм станом, аби не прокручувати у думках по колу страшні факти. Тож у липні 2014-го стала волонтеркою володимир-волинської громадської організації «Активіст».
Серед волонтерів я зустріла людей, з якими мені по дорозі. Ми дивимося з ними в одну сторону. Я їх поважаю, ціную! Спілкування з ними — це те, що мені необхідно.
— Хлопці збирали кошти на армію, і їм потрібен був хтось, хто координуватиме зв’язки. Це те, що мені було потрібно. Здавалося тоді, якщо кожен приєднається, то війна скоріше закінчиться, — зітхає Ольга, яка має державну нагороду «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». І не приховує, що був у неї період апатії, коли стала жити лише для сім’ї. Та довго так не змогла й повернулася. Як людина з освітою психолога міркує-припускає, що волонтерство є способом латання внутрішніх проблем і потреб.
А наступної секунди пожвавлюється, згадує дружбу з колегою Іриною Цигикал й зауважує, що зазвичай з віком нові друзі майже не з’являються, а в неї — інакше.
— Серед волонтерів я зустріла людей, з якими мені по дорозі. Ми дивимося з ними в одну сторону. Я їх поважаю, ціную! Спілкування з ними — те, що мені необхідно. Війна — це страшне, біда, і те, чим ми займаємося, — віра в людей і світ», — каже Ольга.
Софія ГАВРИЛЮК
