Так ніхто не кохав
Зимове
Мокре від снігу твоє волосся
В синій розтане млі.
Гори і море… Небо, що просить
Прощення у землі.
Сосни, наврочені вовчим сміхом,
Мудро кудись біжать.
Ти — несподіваний райський гріх мій
З криком сумних лошат.
Ворон дитячі свої секрети
Чуйно відкриє нам.
Нащо спішиш ти від себе? Де ти?
Хто усміхнувся там?
Серце в долонях, мов тепла сніжка.
В погляді — сон віків.
Хтось там, де ми ще ходимо пішки,
Наше крило згубив.
Ігор ПАВЛЮК, місто Київ.
