Колись у цих селах вирощували сировину для пива – хміль.
Містика, традиції і церква: що особливого у волинських селах Хмелів та Хмелівка (Фото)
Села-сусіди у Володимир-Волинському районі знамениті тим, що тутешні свекрухи вміють «переробляти» невісток
Подорож ми розпочали з Хмелева, але потрапити до села виявилося непросто. Керуючись дорожнім знаком, повернули на ґрунтовий шлях, та вже через кілька десятків метрів були змушені вертатися: подолати велетенські ями та грязюку не змогли. Як з’ясувалося згодом, цією дорогою селяни користуються тільки влітку, коли дуже сухо, в інші пори року добираються манівцями.
Таким чином спочатку дісталися Хмелівки. Притрушені снігом хати, триметровий металевий колосок — символ колишнього колгоспу, стара крамниця з вивіскою «Кафе–магазин», бабуся у в’язаних рукавицях, яка помалу обходила слизькі ділянки, й далекий гавкіт собак — таким було моє перше знайомство із селом.
Читайте також: Волинський Бандера зняв сережку з вуха, обрізав волосся і сам виховує синів (Фото, відео).
Біля будинку сільради зустріли мешканку сусіднього Хмелева Людмилу Калашник. Виявилося, у Хмелівку приїздить на роботу: працює касиром Зимнівської ТГ. Єдине засмучує жінку — села невпинно вимирають.
— Кому пощастило, той тут десь влаштувався, а кому ні, змушений їхати на заробітки в Литву, Польщу, Італію. А молодь у пошуках кращого життя тікає до міста, — бідкається жінка.
За її словами, проблем вистачає, та колорит села нікуди не зник. Жінки тут справжні рукодільниці: шиють, в’яжуть, плетуть, тому на празники — всі у вишиванках. Також пані Людмила хвалиться тутешніми свекрухами: мовляв, дуже вміло вони «перероблюють» невісток. А на зимові свята місцеві жителі ходять колядувати, посівати, щедрувати й готують не звичайну кутю, а «справжню»:
— Ми не купуємо пшеницю на таку страву, а домашню в ступі товчемо, замочуємо. А ще масло домашнє робимо, бо воно легені очищає…
Читайте також: Закохана бабуся з Волині: «Не слухай нікого. Побут почуття не вбиває. І щастя не в грошах…».
А голубці – особлива страва. За словами селянок, вдаються завжди, бо готуються з любов’ю. Та найсмачніші крутить 96-річна Ганна Карпюк. Каже, що готує їх за особливим рецептом: «Вони пісні. Гречку додала і картоплю, ви таких ніде не спробуєте». До речі, бабуся у своєму поважному віці не тільки куховарить, а й з грядками легко справляється: «Сама картоплю копаю, цибулю саджу і город полю...»
Та найбільша тутешня біда, на думку Людмили Калашник, не безробіття і навіть не погані дороги, а… горілка: «На два села — два магазини й бар, там і випивають». Cвоєю чергою місцевий учитель історії Євген Цись припускає, що пиячать десь 70 відсотків тутешніх чоловіків.
Цією дорогою селяни користуються тільки влітку, коли дуже сухо, в інші пори року добираються манівцями.
Пан Євген у школі працює вже 40 років. Свою роботу називає покликанням. Це було помітно: тільки переступили поріг кабінету, педагог відкрив папку з власними дослідженнями й почав розповідати: «Є легенда, що поселення назвали на честь Богдана Хмельницького, та це неправда, бо у рік їхніх заснувань, того ще на світі не було. Насправді ж тут вирощували хміль, тому й найменували так».
Поки вчитель говорив про поляків, царську Росію і ремесла селян, у мене мимоволі виникло відчуття, ніби опинилась у класі 6–му. Та ностальгічні думки перервав стурбований голос історика: «У Хмелеві людей було багато, а в Хмелівці — кілька хат, нині — навпаки… Хотілося б, аби села з'єдналися, але такого не буде — завелика відстань».
За словами місцевого дослідника, єдине, що відрізняє поселення, — люди: «Споконвіків вважали, що хмелівці добріші за хмельниківців. А ще у Хмелеві селяни швидше відійшли від комунізму, а жителів Хмелівки довго називали комісарами».
Посеред поля у Хмелеві приблизно на кордоні сіл–сусідів блищить купол Свято–Михайлівської церкви. Згідно з інформацією про 350–річну святиню у мережі, її дивне розташування — 3 кілометри від хат — залишається загадкою, та місцеві жителі пояснили, що колись там було село, яке спалили поляки: «Так і напишіть: спалили! Навіть бабця одна побожна отут, навпроти церкви, жила…».
Розповіли селяни і містичну історію: «На велике свято один чоловік возив сіно. Казали йому старі люди, що не можна в святий день нічого робити, та він не послухав. А погода була така гарна, як раптом із ясного неба вдарив грім… На смерть його забило».
