У волинських Диковинах і дистанційне навчання диковинне: домашні завдання школярам приносить... листоноша

Педагоги навчилися вчити по–новому

Тиждень з 18 по 22 січня школярі Волині працювали в дистанційному режимі. В домівках, як і навесні торік, частіше лунали іноземні терміни про інтернет–зустріч і домашню роботу у віртуальному класному кабінеті. Цього разу повідомлення педагогів на кшталт «Перший урок буде онлайн у Google Meet. Заходити за посиланням у Classroom» у більшості учасників освітнього процесу вже не викликало бозна–якої паніки. Про це свідчить і поширення нового словечка — «дистанційка». Знайома вчителька з обласного центру, у якої розпитувала нюанси, зауважила, що цього разу вона й усі її колеги мали час на підготовку та ще й з огляду на досвід знали, на що «кидати» основні сили.

 — Ще у вересні в нашому навчальному закладі створили єдину платформу для дистанційного навчання у синхронному та асинхронному режимах. На семінарах, педрадах, вебінарах нас навчали, ми ділилися досвідом, розмірковували над ефективними методами та прийомами навчання в нових реаліях. Нам необхідно було розвантажити, запланувати по–іншому подачу матеріалу, вибрати правильний темп проведення онлайн–уроку.

Готувалися до «карантинного» навчання й освітяни, які працюють у селах. Директорка школи I—III ступенів села Мерва, що на Горохівщині, Людмила Гримайло цього тижня приймала дітей у напаленій будівлі, а попереднього збирала інформацію, як працюється колективу.

 — Минулої весни ми були непідготовленими. Знаючи, що таке навчання ще буде, забезпечили можливість педагогам пройти семінари, вебінари, певні курси. Ми аналізували різні освітні платформи з тієї точки зору, що є доцільнішим у наших, сільських, умовах навчання, і врешті обрали гугл–клас, бо так можна синхронно спілкуватися. Щоправда, у селі Диковини, діти з якого навчаються в нашій школі, інтернет не проведений, тому організовували зв’язок частково телефоном, частково через Укрпошту. Зокрема, учням передавали завдання.

Тут «швидкісний» інтернет... поштар Василь

Як мінімум 31 школяр на Волині (мешканці цього села на Горохівщині) пов’язує навчання з дому не з роботою в гугл–класі чи якійсь іншій інтернет–програмі, а з приїздом буса листоноші Василя Олексюка. Разом із дружиною він розвозить односельчанам пошту й одночасно домашні завдання учням. Занотовані на листочках їх приносять зі школи — благо, вона розташована поруч із відділенням. А все тому, що в селі відсутня нормальна інтернет–мережа: її не провели, хоч підписи місцеві жителі збирали не раз, а телефонний зв’язок майже не тягне, бо Диковини «сховалися» — серед горбів. Справжня Горо–хівщина. Коли домовлялися про коментар газеті з листоношею, то прозвучала фраза: «Як не буде зв’язку — не дивуйтеся, ми просто після смс–повідомлення, що ви набирали, вийдемо на горбок і перенаберемо».

Поштар Василь Олексюк та його дружина Лариса, помічниця листоноші на громадських засадах, жартівливо іменують «швидкісним інтернетом»… себе.

Тож поштар Василь Олексюк та його дружина Лариса, помічниця листоноші на громадських засадах, жартівливо іменують «швидкісним інтернетом»… себе. Оцінюють, що село завдовжки має зо 5 кілометрів, тому прискорюватися є де. Оскільки ж Укрпошта велосипеда не виділила, позичають бус у сина — й уперед, розповіла більш словоохоча пані Лариса.

-Нам зовсім не важко дітям розвезти ті завдання, ми ж і своїх двох школярок маємо, то знаємо, як це. Тим більше, що наша сім’я дуже дружна (маємо двох старших синів і дві донечки), усі одне одному помагаємо. Навіть як у той мороз на Водохреще наш бус не завівся, то свекруха моя (дуже мені з нею пощастило!) брала листочки від учительки на службу до церкви, щоб дітям передали. А деякі батьки, такі молодці, самі за домашнім до нас прийшли.

Про морозяний день, коли підвела автівка, Василь Олексюк жартує: «Інтернет підвис». А загалом люди розповідають, що «підвисає» у них і стан дороги, й те, що власний транспорт, який частково перепрофілювали на поштовий, лагодять і заправляють за свій кошт.

Директорка мервинської школи Людмила Гримайло висловила надію, що з часом Диковини таки матимуть сучасний зв’язок зі світом, бо прокладати мережу у селі бралися, але покинули з початком карантину.

«Поки вчителька розказує — перекушу»

— Мам, налий мені супчику. Перекушу, поки Олеся Петрівна розказує, — отаке прохання під час уроку математики висловила знайома школярка. А помітивши мамин подив, заспокоїла, що вимкне в телефоні «аватарку» і клас цього не бачитиме. Таких історійок нині побільшало. Вчителька старшого віку, налаштовуючи інтернет–з’єднання з учнями, не зорієнтувалася вчасно, що усе вже працює, й діти почули таке: «Чого ж воно не вмикається! От дурне старе! Діти, ніхто нічого не чув?». Деякі батьки скаржилися, що завдання дають не зі шкільного підручника, інші на те, що вчитель початкових класів просто записує відео­урок і скидає батькам, щоб працювали за ним із дітьми. Знову «вилізло» питання, що телефони у деяких учнів і вчителів не підтримують обраних інтернет–програм. А ще ж є й такий фактор, як мотивація школяра. Педагог–історик Луцької гімназії №21 імені Михайла Кравчука Андрій Мельник зауважив: «Ті діти, які вчилися в звичному режимі, то й так працюють, а ти виступаєш консультантом. А хто раніше ставився до науки так собі, то отримав гарну можливість нічого не робити. Що ж, вони по той бік екрана, їхні мікрофони вимкнені… Хоча нинішні технологічні можливості дозволяють працювати. І ми їх активно застосовуємо».

«Дасть Бог, ходитимемо в школу»

Початку справжнього навчання чекали. Й педагоги, й батьки відзначали, що лише тиждень дистанційки є величезним плюсом. Одна з луцьких учительок справедливо зауважила, що найкраще дистанційне навчання гірше за науку за партою: «Тому, хоч ми справилися з викликами часу й нарікань від батьків майже не чутно, всі раді, що з понеділка пішли в навчальний заклад!». Довелося почути й фразу «Дасть Бог, ходитимемо в школу». А листоноша з Диковин Лариса Олексюк висловилася від себе й від односельчан: «Тут усі хочуть, щоб та наука почалася в школі!».