Так і жила 20 років, чекаючи нечастих зустрічей…
Коханка на все життя
Петро Галю тримав на «запасній колії». Не одружувався, але й не покидав. Їй заміж вийти свого часу не дозволив, адже «кохав». Добре, хоч донечку Галя, не дивлячись ні на кого, таки народила
Він приїжджав у їхнє село щоліта зі столиці. Зі здоров’ям у нього не все гаразд було, а тут якась далека родичка погодилась за помірну плату дивитись за ним влітку. Дивним він був, той Петро. Високий і сухий, мов молоденька акація. Ходив і зі щирим здивуванням роздивлявся крізь скельця своїх окулярів довколишній світ. У професорській квартирі його батьків такого не побачиш. Там лише гори книжок, в яких так гарно розповідають про життя, але самого живого і справжнього життя там не було.
Тут він і познайомився зі своєю Галиною.
На відміну від Петра, Галина не мала ні тата професора, ні мами літератора. Росла собі дитина, мов трава при дорозі. Десь інколи з’являлась мати, але швидко зникала, забуваючи про все на світі після першого ж тосту. Дівчина щось колись їла, десь спала… Сама навчилась усьому, що потрібно для виживання.
Їм було добре разом. Її безпосередність і прямота так зачаровували юнака, що ладен був іти за нею світ за очі. А Галя вперше зустріла чоловіка, який у ній побачив людину. Розмовляв із нею. Петро став її першою і щирою любов’ю. Саме аби хоч трохи дотягти до його рівня знань і розуміти, про що ж він їй так гарно розповідає, Галя й почала наполегливо вчитись і багато читати.
У Петрової матері мову відняло, коли вперше побачила обраницю сина.
— Або я, або вона! Оженишся з нею — ти не наш син і допомоги від нас не чекай!
Петро здався без жодних заперечень. Зрештою, подумав по-філософськи, любов і шлюб — речі різні.
Так і прожили двадцять років: Галя — коханка, а Петро одружений перспективний спеціаліст. Дружину знайшов собі під стать — інтелігентну і з хорошої родини, мав двійко дітей.
Оженишся з нею — ти не наш син і допомоги від нас не чекай!
А Галя жила в тому ж селі, чекаючи нечастих зустрічей із коханим. Петро не скупився — забезпечував її і дитину гарно. Приїздив раз на місяць і день чи два розслаблявся. Тут йому не потрібно було прикидатись кимось іншим. Тут він міг робити і говорити все, що забажає.
Донька Галі виросла і якось ніби від сну її пробудила.
— Хіба ж ти, мамо, живеш? Ти ж як колесо запасне. Він тебе тримає і користується зрідка. Як собі хочеш, а їдеш зі мною до міста. Доки я буду навчатись, ти повинна знайти роботу і влаштувати нарешті своє життя.
Чого-чого, а такого Петро не очікував. Повернувшись одного разу трохи раніше з відрядження, застав дружину в обіймах незнайомця. Тоді навіть зрадів — нарешті з Галинкою поєднає життя. Батьків уже немає, а статусу вже ніщо не завадить.
Зібравши речі, красномовно грюкнув дверима і поїхав у село до свого «запасного» кохання. А Галинки нема. Видзвонив, однак вона ошелешила.
— Я нарешті заміж вийшла. Не за професора, але й водії гарні чоловіки. Ти вже маєш родину, дай і мені пожити.
Петро нині сам. Усі його розмови зводяться до того, наскільки ж віроломні жінки. Цікаво, він хоч колись зрозуміє, чому у його житті все так обернулось?
Анна КОРОЛЬОВА.
