Учителька за фахом — вишивальниця за покликанням.
Черевички від ратнівчанки купують і за кордоном
Вишиті чобітки, еспадрилі, кеди чи оксфорди таки вражають кожного! Це ж так гарно й елегантно! Саме цим ремеслом і займається Клава Глушко
Клава Володимирівна вишиває не тільки взуття, а й сукні та сорочки, сумочки, гаманці, картини тощо. І в основному все для модниць української діаспори. Вона допомагає своїй сестрі — рівненській майстрині Анні Марчук. Жінка робить заготовки для взуття, а в Рівному вже їх наносять на виріб та реалізовують
«Ця любов почалася з бабусиного клубочка»
Захоплення справою зародилася у дівчат ще в ранньому дитинстві. Вишивати любила і їхня бабуся, яка через параліч правої мережила тільки лівою рукою. Вона створила чотирнадцять килимів, незчисленну кількість рушників, серветок, скатертин. Її вироби ще й зараз Клава бачить при виносі плащаниці у Різдво–Богородичному храмі Ратного.
— Анна за освітою економіст, та після декретної відпустки на роботу не вийшла, а зайнялася вишиванням, — розповідає Клава Володимирівна. — Якось я її попросила, аби вигаптувала для мого чоловіка сорочку, а вона: «Бери–но, Клавочко, голочку, ниточку і зробиш сама». І це була моя перша робота, яка й пробудила надзвичайну любов до цієї справи. А потім сестра побачила у Києві вишиті туфлі й собі вирішила спробувати, згодом запропонувала і мені приєднатись. Сьогодні її вироби носять українські знаменитості, як от Ніна Матвієнко, Ольга Сумська. Більшість взуття реалізовуємо за кордон: у Канаду, Америку, Чехію, Італію, Швецію, країни Прибалтики, Казахстан, Польщу. Торік перед Різдвом ми вишивали краватки для хлопчиків та поясочки для дівчаток, з якими вони йшли до Божого храму причащатися. Українці за рубежем люблять такі речі, модними і затребуваними для них є сорочки та сукні, взуття, краватки. Я настільки підсіла «на голку», що коли немає замовлень від сестри, вишиваю щось для рідних і знайомих.
«Разів зо два можна землю обмотати нитками, які використала моя дружина»
Клава, як і її сестра, мережить орнаменти і візерунки з різних регіонів України. Якось жінка хотіла перерахувати, скільки ж то є готових виробів. Підключила й чоловіка Івана, та полічити так і не змогли, але зійшлись на одному: мало не сто!
— Треба ж так любити вишивання!? — говорить Клава Володимирівна. — Поки не закінчу, відірватись не можу, а особливо коли замовлення термінове. Якщо я не справлюся з роботою, то підведу сестру, а та вже — закордонного замовника. Тож стараюся виконати все вчасно.
Я настільки підсіла «на голку», що коли немає замовлень від сестри, вишиваю щось для рідних і знайомих.
— Чоловік у мене добрий, — продовжує Клава Глушко. — Коли я за вишивкою, на ньому вся хатня робота, і на городі він попорає, і мене пожаліє, але ось голки в руки не візьме. А син пробував цим зайнятися, але то не чоловіча робота. Схеми орнаментів сестра складає за допомогою комп’ютера, інколи мені висилає, а в основному беру свої, переробляю, доробляю. Тож з усіх моїх виробів немає жодного, який би був копією іншого. І якщо раніше мені більше подобалися вишиті квіти, то зараз — борщівські візерунки.
«Разів зо два можна землю обмотати нитками, які використала Клава», — так оцінює творчість своєї дружини Іван Мойсейович.
«Роботу починаю з молитви»
— Що б я не гаптувала — прошу Божої допомоги. І коли готовий виріб, обов’язково дякую йому за поміч, — каже жінка. — За освітою я вчитель, але в основному працювала продавцем. Нині ж займаюся найулюбленішою справою, яка приносить задоволення, бадьорить душу і дає заробіток.
Що б я не гаптувала — прошу Божої допомоги. І коли готовий виріб, обов’язково дякую йому за поміч.
Вишиті роботи Клави та її сестри, окрім того, що йдуть під замовлення за кордон, продаються у дизайнерському центрі народного мистецтва в Києві, в інтернет-магазинах, часто експонуються на виставках. Але все це — на плечах Анни, а Клава — як помічник, як просто майстер своєї справи, якій дорогу прокладає сестричка.
Вишивками сестри пропагують наші звичаї та обряди, одяг предків з діда-прадіда, Україну в цілому.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ
