Леся Українка все життя пропагувала українську, а не російську культуру!
«Та й осоружна ж ся мені Москва…»
Як за Сталіна Лесю Українку зробили пропагандистом російської культури
25 лютого в Україні будемо відзначати ювілей Лесі Українки — 150 років від дня народження. Оригінальний «подарунок» до дати підготувала місцева влада. Так, на малій батьківщині ювілярки в Новограді–Волинському планують закрити районну бібліотеку імені Лесі Українки.
А от «подарунок» із часів Сталіна досі залишається: головний російськомовний театр російської драми в Україні називається іменем… Лесі Українки.
Чому в 1941 році так сталося, ніхто не може пояснити. Скоріше за все, задум Сталіна і його представників в Україні полягав у необхідності піднести бойовий дух українців у війні з недавнім союзником вождя більшовиків – Гітлером. Отож уже 80 років Лесю Українку використовують як символ російської культури в Києві – столиці України.
Нагадаю, що Леся Українка написала 22 драматичні твори. Але в контексті сьогоднішньої теми показовим є історія «Боярині» – єдиної п’єси про українсько–російські відносини.
якби «Бояриню» нині прочитав Путін та його «московські посіпаки» (так Леся Українка називає у своїй п’єсі тих, хто перекинувся на службу Росії), вони б знову спробували її заборонити.
«Бояриня» була написана Лесею під час лікування в Єгипті у 1910 році, а опублікована вже після смерті авторки у 1914–му.
Цікаво, що вперше театральну постановку «Боярині» зробила трупа Миколи Садовського у Кам’янці–Подільському, де перебував уряд УНР. На прем’єрі 1919 року побувало все керівництво тодішньої України на чолі із Симоном Петлюрою!
Згодом цей твір Лесі Українки був заборонений як у Російській імперії, так і в Радянському Союзі! «Бояриня» не потрапила навіть у повне зібрання творів Лесі Українки.
Лише в 1989 році п’єсу спочатку опублікували, а згодом зробили театральну постановку.
Читайте також: Як підготувалися на Волині до погіршення погодних умов: чи впораються служби зі снігом
Не буду переповідати зміст забороненої російською та радянською владою «Боярині» Лесі Українки про принципову відмінність у культурі, ментальності та побуті двох різних народів – українського та російського. Скажу лише, що якби «Бояриню» нині прочитав Путін та його «московські посіпаки» (так Леся Українка називає у своїй п’єсі тих, хто перекинувся на службу Росії), вони б знову спробували її заборонити. Бо ми надто різні, й недаремно ж головна героїня твору стверджує, що в Україні й місяць ясніше світить, ніж у Росії сонце.
Отож, напередодні 150–річчя Лесі Українки варто було б завершити 80–літню сталінську історію використання імені Великої Українки, яка все життя пропагувала українську, а не російську культуру!
P. S. від редакції: російською Леся Українка спілкувалася набагато гірше, ніж французькою. Чудово знала грецьку, латинську, німецьку, грузинську, італійську, польську і болгарську мови.
