Батьки бояться, що на чепурне приміщення оздоровниці хтось «поклав око».
Волинянка Тетяна Якимова: «Мій син молиться, щоб санаторій, де його поставили на ноги, не закрили…»
Цими днями до редакції нашої газети надійшло кілька стривожених телефонних дзвінків від матерів, хворі діти яких потребують довготривалої фахової реабілітації. Жінки б’ють на сполох: «Чому не видають путівок у «Дачний»? Невже й справді послуги оздоровниці стануть платними?»
«Прийдемо на Київський майдан із дітьми в інвалідних візочках!»
Десятки разів доводилося писати про санаторій, що розташований у чудовій місцині неподалік Луцька, — в селі Жабка Ківерцівського району. Спочатку спільно з батьками ми «воювали» за те, щоб до нього проклали дорогу. Щоправда, зробили її лише після того, як дружина тодішнього президента Кучми запланувала відвідати «Дачний» під час візиту на Волинь. Як би там не було, а з кожним роком добрих новин із санаторію ставало більше: з’явилося нове обладнання для реабілітації дітей із неврологічними порушеннями, іншими важкими недугами, працівники опановували сучасні методики оздоровлення… Ми фотографували веселих малюків верхи на кудлатих поні в супроводі інструкторів з іпотерапії і бачили заплакані личка під час болючих, однак ефективних процедур. Спілкувалися з матерями, в серцях яких тут народжувалася надія.
— Упродовж 14 років кожні 6 місяців ми приїжджали у «Дачний». Завдяки наполегливій і фаховій праці спеціалістів санаторію мій син почав ходити, — ділиться Алла Майданець із Ковеля.
— Нашому Ярославчику всього два з половиною, тому в Жабці ми встигли безкоштовно пройти лише один курс реабілітації. А до того їздили у різні приватні центри, де за все доводилося платити. Можу відповідально сказати, що в цьому санаторії якість послуг краща, працівники вболівають за кожну дитину, навчають батьків. Для нашої багатодітної сім’ї, як і для більшості родин, де ростуть особливі дітки, найдоступнішим є «Дачний», і ми будемо боротися за нього, — каже Діана Йоц, мама хлопчика, який страждає від ДЦП.
А ковельчанин Діма Якимов уже й речі спакував, щоб відразу після січневого локдауну їхати на оздоровлення. Коли довідався, що заклад не працює, заплакав.
Після перебування у санаторії завжди є помітні зрушення на краще. Тож як можна відбирати єдиний шанс поліпшити життя наших дітей?!
— Мій син зараз молиться, щоб санаторій, де його поставили на ноги, не закрили. Він у нас не говорить, але все розуміє. «Дачний» для Діми — наче другий рідний дім, за 12 років устиг звикнути. Його там люблять. Ніколи не забуду, як усі раділи, коли після чергового курсу реабілітації Діма зробив перші кроки. Після перебування у санаторії завжди є помітні зрушення на краще. Тож як можна відбирати єдиний шанс поліпшити життя наших дітей?! — обурюється Тетяна Якимова.
Матері налаштовані рішуче. Вони об’єднуються, діляться у соціальних мережах своїми історіями, звертаються до депутатів і чиновників, кажуть: «Ми прийдемо на Київський майдан із дітьми в інвалідних візочках, щоб ви пояснили їм усі перипетії із санаторієм».
Чому оздоровниця нині на замку?
Десятиліттями ніхто не переймався шириною сходів і кутом нахилу пандуса, нікого не турбувала відсутність протипожежної сигналізації у приміщенні санаторію. Але після кількох трагічних випадків у різних областях України контроль посилили, тому потрібно оперативно усувати недоліки.
— Я й раніше звертався до обласної ради, однак її тодішня очільниця Ірина Вахович нічим нам не допомогла. Облаштування входів згідно з нормативами обійдеться у 400 тисяч гривень, забезпечення протипожежних вимог потребує 630 тисяч, — каже директор «Дачного» Олег Лопатін.
Але є й інша серйозна проблема — нестача коштів на утримання закладу.
Санаторій, який щороку проводить комплекс реабілітаційних заходів для понад 1000 маленьких волинян, опинився на голодному пайку. Договір із Національною службою здоров’я України на надання послуг з медичної реабілітації дітей від трьох років з ураженням нервової системи передбачає щомісячне відшкодування в розмірі 196 тисяч гривень. А для нормального функціонування санаторію коштів потрібно у 6 разів більше. Так було раніше, коли фінансування відбувалося за рахунок медичної субвенції. Тепер кажуть, що гроші потрібно заробляти.
За останні роки чимало оздоровниць, зокрема і дитячих, в Україні перепрофільовано, закрито. То ж чи є змога врятувати від подібної долі санаторій у Жабці?
1 лютого відбудеться сесія обласної ради, думаю, що під час затвердження бюджету обов’язково буде виділено кошти на протипожежну сигналізацію й інші потреби. «Дачний» працюватиме.
— Ми використаємо для цього всі можливості, підключаємо депутатів усіх рівнів. 11 лютого відбудеться сесія обласної ради, думаю, що під час затвердження бюджету обов’язково буде виділено кошти на протипожежну сигналізацію й інші потреби. «Дачний» працюватиме. До квітня спробуємо укласти договір з НСЗУ на більшу кількість пакетів послуг. Є підстави розраховувати і на кошти по лінії Міністерства соціальної політики, зокрема на реалізацію постанови Кабміну №309, що передбачає виділення на дитину, яка потребує реабілітації, від 16 до 25 тисяч гривень на рік, — не втрачає оптимізму Ірина Іванівна Горавська, генеральний директор КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства», до складу якого входить оздоровниця.
До речі, нещодавно народний депутат Ірина Констанкевич скерувала запит до міністра соціальної політики Марини Лазебної, аби було забезпечено видатки на реабілітацію дітей з інвалідністю для санаторію у 2021/2022 роках. Але повністю потребу це не задовольнить.
— Будемо запроваджувати й платні послуги. Наприклад, нещодавно до нас подзвонила жінка аж із Кривого Рогу, хоче привезти дитину, запитувала про вартість путівки. У багатьох регіонах, навіть у сусідній Рівненській області уже нема таких закладів. Будемо більше рекламувати «Дачний», адже колектив справді має чималий досвід допомоги маленьким пацієнтам із інвалідністю, що пов’язана з неврологічними недугами, хворобами опорно–рухового апарату, вродженими вадами розвитку. На Волині таких дітей понад 2900. Батьки не повинні завчасу панікувати, будемо спілкуватися, спільно думати, як зберегти санаторій, — каже Ірина Горавська.
Пригадалося, як років два тому в «Дачному» приймали групу малечі з усієї України. Це були дітки, які перенесли операції з відновлення слуху. Їхні матері відзначали професійність наших сурдопедагогів, логопедів, інших спеціалістів, захоплювалися доброзичливістю персоналу, принадами волинської природи. «Вам можна брати гроші навіть за чисте, настояне на лісових травах повітря», — сказала жителька столиці.
«Вам можна брати гроші навіть за чисте, настояне на лісових травах повітря», — сказала жителька столиці.
На жаль, більшість волинських родин високою платоспроможністю похвалитися не може. Тим паче, якщо постійно треба нести витрати на лікування хворих дітей.
— Я писала листи всім керівникам. Відгукнувся тільки голова обласної ради Григорій Недопад, запевнив, що санаторій не закриють, що наші діти будуть безкоштовно проходити реабілітацію. Мій синочок дуже потребує її після операції. Куди ще звертатися? — запитує лучанка Оксана Корець.
Ну а дехто іронізує: «От якби й нинішня перша леді сказала, що збирається відвідати «Дачний». Приїхала б чи ні, а все зарухалося б».
