На дошці — зображення Марії і Йосипа в дорозі до Вифлеєму.
Як навчаються перші учні вальдорфської школи в Луцьку
Обласний центр Волині — одне із п’яти українських міст, де діє освітній заклад на базі альтернативної педагогіки. Такі школи Міносвіти дозволило створювати в 2014-му після 13-річного експерименту в країні. Перший клас у нашому місті набрали торік. Батьки й учителька тут разом дбають про меблі, зошити й спільно ставлять різдвяну виставу. А діти навчаються граючись
Перед заняттями вчителька обіймається з кожним учнем
У початковій вальдорфській школі в Луцьку зголосилося займатися 9 дітей. Ними опікується педагог Оксана Ткачук, яка «вестиме» їх аж до 8–го класу. На початку кожного трудового дня тут — 15 хвилин для руху: хтось вилазить на драбинку у так званій сенсорній кімнаті, хтось рачкує, інші бігають. Вчителька наливає їм трав’яний чай і готує воду, а я оцінюю інтер’єр: у коридорі кілька живих ялиночок, прикрашених яблуками і саморобними іграшками, виставка малюнків та виробів із тіста, графік чергувань, у класі на столику — вертеп, а на дошці — картина крейдою: Марія і Йосип в дорозі до Вифлеєму.
Нарешті початок уроку: вчителька й діти почергово вітаються, обіймаються й потискають одне одному руки: «Доброго ранку, Андрію!» — «Доброго ранку, пані Оксано!».
Спостерігати за таким незвично й приємно. А далі теж усе інакше: на кожному першому уроці діти сідають у коло й по черзі розповідають про події зі свого життя. (Навчання щодня закінчується таким же «колом»: школярі можуть скаржитися, ділитися чимось і завершують обов’язково на гарній ноті.) Спостерігаю, як учителька разом з іншими терпляче слухає, що хтось хоче собачку, а в когось неслухняна сестричка–немовля. Пізніше пані Оксана мені пояснить: «Розвиваємо вміння чути іншого, а ще приділяємо кожному «Я» увагу, щоб дитина відчула, що вона важлива».
З уроками теж не традиційно: одного місяця головна математика, наступного — українська мова, ще іншого — малювання форм. 1,5-годинний урок містить ритмічну частину (розвивальні ігри, хоровод), навчальну (пишуть) і розповідну (слухають історії й казки). На уроці математики, приміром, учні рахували камінці на підлозі й аналізували, чи ділиться 29 штук порівну, а потім кидали одне одному плетені м’ячики й лічили англійською. Згодом пересунули лави до центру кімнати й сіли відгадувати й писати літери зі слова, яке задумала однокласниця. Це скидалося на гру «Поле чудес», й малі навперебій хотіли до дошки. Хлопчик поруч зі мною, пишучи, щось бурмотів собі під ніс і постійно вовтузився. І не тільки він.
«Педагог не має морального права кричати»
Як пояснила вчителька, учням не заборонено стиха коментувати, крутитися, якщо це не заважає іншим. Якщо заголосно — пані Оксана запитує: «Клас?» — і чекає поки діти відкажуть: «Так». Буває, що напівспівом звертається до надто шумного учня на ім’я. Це діє. Мені педагог каже, що на вальдорфських семінарах відучилася підвищувати голос: «Якщо ми кричимо — дитина ніби стискається… Для неї це маленький стрес, який впливає на здоров’я. Знаємо ж, як дорослі ходять до психотерапевта, то той повертає їх аналізувати стресові ситуації з дитинства. Тобто якщо вчитель знає, що криком він завдає шкоди не лише в цей момент, але й у майбутньому, — він просто не має морального права кричати». Але поки не буде тиші, клас не починає обідати. З того, що ще впадає в око, — це відсутність мобільних у дітей. До 14–ліття смартфонів до цієї школи вони не братимуть.
Один із фрагментів уроку: діти називають слово на літеру, яку вивчають, і проходять по лавочці.
«Якщо треба дитині логопеда, то в першу чергу я б її відправила на рукоділля»
Вчителька Оксана Ткачук є лінгвістом, а ще опановує спеціальність «Освітні та педагогічні науки». Вона захопилася цією роботою, бо хотіла іншого, аніж класична школа, хоча б для найменшої доньки (дівчинка є її ученицею) й зрозуміла, що саме ця педагогіка «не дає нічого зайвого, а те, що дає, — відповідно до віку». Її захоплює й відсутність зрівняйлівки: «На практиці у вальдорфській школі Києва спостерігала, як учитель давав учням приклади на множення на 12 і на 3. Й школярка зі слабшими знаннями займається регулярно щодо свого рівня. Зараз скрізь говоримо про оцінювання дитини відповідно до її розвитку, то чому даємо однакову контрольну?».
Сама пані Оксана опановує гру на флейті, аби могти навчати цьому дітей.
Пані Оксана запевнила, що програма її 1–го класу адаптована до навчального плану державної школи, однак методи інакші.
Моїй сім’ї ця педагогіка підходить, тому що враховує можливості дитини і навчання йде разом із пізнанням природи, життя.
— У класичній освіті вчитель має багато зобов’язань перед програмою, і — чи це корисно дитині, чи ні — є свій темп, обсяги й обмеження. Через це навіть хороший педагог, який дбає про учня, — в рамках. А в нас усе відбувається за наукою «людинознавство», яку заснував Рудольф Штайнер: опановуємо те, що на кожен вік корисно робити й знати. На вальдорфських семінарах нас вчать запитувати себе: «А це для чого, що ви хочете розвинути?». Наприклад, маємо урок рукоділля (як трудове навчання). Це розвиток дрібної моторики. У 1–му класі починаємо з плетіння шнурка на 4 пальцях: робимо петлі, щоб кожен пальчик навчився рухатися окремо. Відомо, що мовлення, артикуляційний апарат залежать від дрібної моторики. Тож якщо дитині треба логопеда, то в першу чергу я б її відправила на рукоділля.
Саме цей предмет діти, яких я запитувала про найцікавіше, називали улюбленим. А ще вони навперебій хотіли до дошки і не соромилися повідомити вчительці, що зголодніли. (До слова, їм не задають домашньої роботи і нема директора: керує такими закладами загальна колегія.)
А це у цій школі велика увага вділена казці, відчуттю Дива. Дітлашня сідає в коло, запалюють свічечку (кожного разу це робить той, чия черга), і вчителька притишеним тоном оповідає історію (її добирає залежно від періоду навчання).
Вальдорфська школа в Луцьку не державна, тож батьки оплачують оренду приміщення, навчальне приладдя, роблять ремонт, шиють інвентар і не тільки. Тато Андрій Авдєєнко, який має роль у різдвяній прем’єрі класу, розповів, чому обрав цей заклад освіти: «Донька ходила у вальдорфський садок. Нам сподобалося, бо хоч і є правила, але все побудовано на роз’ясненнях, а не на страху. Моїй сім’ї ця педагогіка підходить, тому що враховує можливості дитини і навчання йде разом із пізнанням природи, життя.
Засновниця вальдорфського руху на Волині, вчитель старшої школи в Німеччині Юлія Марушко зауважує: «Неприродно, що в наш час діти з 1–го класу не хочуть вчитися. Вільні школи — запорука вільного суспільства і в ці Різдвяно–Новорічні свята, коли є місце диву, я дякувала усім за втілення мрії — народження вальдорфської школи в Луцьку».
Оксана Ткачук і Юлія Марушко – сподвижниці.
Довідка:
Вальдорфська педагогіка, яку 101 рік тому заснував німецький філософ Рудольф Штайнер, має на меті вести дитину до пізнання світу, розвинути її приховані здібності й можливості. Нині в 60 країнах працює більше 1000 незалежних шкіл цього напрямку, майже 2000 дитсадочків та 646 центрів спеціальної освіти. Вальдорфський рух завдяки цьому називають одним із найбільших незалежних на міжнародному рівні. Багато європейських вальдорфських шкіл отримують державне фінансування. 2014–го вальдорфська педагогіка набула статусу офіційної освітньої програми в Україні. «Її» школи є в Києві, Дніпрі, Одесі, Кривому Розі. 5 років тому освітня ініціатива з’явилася і в Луцьку: спочатку створили дитячий садок, а у вересні 2020–го набрали перший клас.
