«Ти повернулася, Синичко»: волинянка розповіла зворушливу історію кохання

Увечері Віктор дістав шкільні фотографії. Ось вона, Анастасія Синиця. Синичка. Так її називали усі учні. Бувало, навіть учителі жартома.

Білявка із синіми очима з’явилася в їхньому восьмому «А» посеред навчального року, наче із зимової казки. В білій в’язаній шапочці, в світлому пальтечку.

— Знайомтесь: Настя Синиця. Наша нова учениця, — ​представила дівчину класна керівничка.

Настю посадили за передостанню парту — ​там було вільне місце. На новеньку кидали оком хлопчиська. Особливо Вітька.

— Шию звернеш, — ​підтрунював над товаришем Сашко.

Ліду, Настину маму, вже й не пам’ятали в містечку. Приїжджала до Дарки ще школяркою. А згодом пішов поголос: мовляв, Настина мама — ​повія. До старої Дарки прибилася, бо не мала де жити. Черговий коханець вигнав. Ліда навіть не знає, від кого дитину народила.

Тепер на Настю дивилися скоса, перешіптувалися за спиною, підсміхалися. А Вітькові Настя подобалась. Не вірив у плітки. Настина мама красива. От і заздрять. Язиками казна-що плещуть.

Влаштувалася Ліда працювати на хлібзавод. Мала диплом геодезиста, але в провінції таких спеціалістів не треба.

…Вітька підстеріг Настю в парку. Людей було мало. А головне — ​ нікого з однокласників. Переминаючись з ноги на ногу, простягнув дівчині шоколадку.

— Я давно хотів… хотів… дружити з тобою…

— Зі мною дівчата не дружать — ​не те що хлопці.

— Я не вірю в те, що говорять… ну… ти знаєш…

— Про мою маму? І я не вірю.

— А твій батько… 

— Він далеко живе.

— Залишив вас?

Настя промовчала.

Він запросить доньку до себе — ​зможе, якщо захоче, отримати ще один диплом. А потім працювати на його фірмі. Чи деінде. Аби Ліда відпустила…

…Ліда була красунею. Залицяльників не бракувало. А вона закохалася в іноземного студента з іншого факультету. У ті часи намагання отримати дозвіл на одруження з іноземцем дорівнювало майже нулю. Та й він не пропонував їй заміжжя.

Читати також: Чому відомий на Волині хор «Оранта» мусив колядувати в ангарі (Відео, фото)

Свої почуття Ліда тримала в таємниці. Навіть від батьків. Лише подруга Аліна все знала.

Невдовзі вони мали отримати дипломи. Ліда розповіла про свою вагітність коханому. Він пообіцяв щось придумати. Сказав, що поїде додому, владнає все й обов’язково за нею повернеться. Дівчина відчувала: не буде цього…

Батьки, дізнавшись про роман з іноземцем та вагітність, виставили Ліду з хати. Кричали, що зганьбила їх… Що в них більше немає доньки… Щоб забула дорогу додому…

Допомогла Аліна. Поселила подругу на дачі у своєї бабусі. Новонароджену дівчинку Ліда назвала Настею. Таке ім’я мала добра душа, яка її прихистила…

Мусила працювати на різних роботах, жити на найманих квартирах. Ходила до батьків, аби порозумітися, показати внучку. Але ті й на поріг не пустили. А потім стало зовсім важко. На роботі місяцями не виплачували зарплату. З найманого житла «попросили». Тоді й згадала про Дарку — ​самотню далеку родичку, що мешкала в невеличкому містечку.

Дарка зраділа, що буде біля кого дожити. Їй сімдесят минуло. Болячки почали докучати.

…До Вітькових батьків дійшло, що він «нерівно дихає» до Насті. Напередодні випускного до Ліди завітала Вітькова мати. Жінка довго працювала завідувачкою магазину, була владною та хамовитою. Без церемонії сказала все, що думає, про Ліду та її доньку. І заборонила Насті не те що зустрічатися з її сином — ​навіть думати про нього.
На випускний Настя не пішла. Отримавши атестат, поїхала з дому. До Аліни. Там і вступатиме.

Вітька приходив до Ліди. Запитував про Настю. Не розумів, чому так раптово зникла, куди. 

— Забудь її, хлопче, — ​порадила.

— А якщо я не можу?

— Мусиш…

А він не зміг. Немов причарувала Синичка…

…Усе закрутилося-завертілося в житті Ліди й Насті. Дівчина вступила на навчання. Потім не стало Дарки. Невдовзі Ліда знайшла свою долю — ​вийшла заміж за вдівця із сусіднього району. А ще…

А ще Ліду вирішив розшукати колись закоханий у неї іноземець. У нього була сім’я. Він змінив країну проживання. Став заможним. І тепер хотів дізнатися, як живе Ліда і хто народився: син чи донька. Приїхав у місто свого студентства. Пам’ятав Лідину адресу. Пішов туди. Але гостеві були не раді. 

Аліна!.. Вона колись запрошувала його з Лідою до себе додому. Алінин будинок — ​примітний, майже в центрі міста. Тому легко його пригадав. 

— Обіцяв Ліді повернутися. І ось я тут, — ​мовив закордонний гість. — ​ Але Лідині батьки…

Аліна розповіла, що вони давно не спілкуються з Лідою. Через нього. Що подрузі доводилось тяжко. І що в нього є донька-студентка.

— Я познайомлю тебе з нею. І зателефоную Ліді. Якщо захоче зустрітися — ​приїде. 

Мати з донькою готувалися до зустрічі. Хвилювалися.

— Ти не осуджуй його, Настусю. Тоді на кохання з іноземцем було табу. Багато чого заборонялося.

Він упізнав Ліду. Вона й досі вродлива. Така ж чарівна усмішка. Лише очі світяться смутком. А її донька… їхня донька… Красуня. Схожа на маму. Але вища. У нього зростом вдалася…

…Рішення прийняв миттєво і несподівано. Він запросить доньку до себе — ​зможе, якщо захоче, отримати ще один диплом. А потім працювати на його фірмі. Чи деінде. Аби Ліда відпустила…

…Настя закінчила закордонний навчальний заклад. Мала гарну роботу. Спілкувалася з батьком та його родиною. При кожній можливості навідувалась до матері.

— Нам би на могилу до баби Дарки поїхати, — ​мовила Ліда під час чергового візиту доньки. — ​І поглянути, як там хата. Провітрити, бо ж зачинена. Побілити не зайве.

— Я не була там, відколи школу закінчила. Треба навідатись…Новину про те, що Ліда з Настею в місті, рознесла сусідка. Дізнавшись про це, колишня Настина однокласниця Зойка розповіла й Вікторові.

…Двері відчинила Ліда.

— Я Віктор, колишній однокласник Насті. Пам’ятаєте? Мені б із нею зустрітися, якщо можна.

Ліда покликала доньку.

— Ти повернулася, Синичко! — ​обійняв дівчину. — ​Куди ж ти тоді зникла? На довгі роки…

Вони не могли наговоритися. Настя розповіла про тодішній візит його матері, про свого батька, навчання та роботу за кордоном. А Віктор — ​про своє. Закінчив виш, працює у філії однієї з компаній. Одружився. Та мати не зійшлася характером з невісткою. Виїла і з хати, і з його життя. Розлучаються…

— Вітю, я тобі свій емейл і скайп дам, пиши мені, дзвони. Буду рада чути.

…Днями спілкувався з Настею. Невдовзі планує приїхати додому — ​в матері день народження.

— Може, знову побачимось, — ​казала.

А він знову не зізнався, що досі кохає свою Синичку. Чекає, коли вона повернеться. Не наважився запитати, чому досі сама. І ще не знає, що колись полетить до неї…

Ольга ЧОРНА