Олександр Токарчук мріє, аби хоч раз прозвучав Гімн України на честь спортсмена — вихідця з Великої Глуші.
Староста з Великої Глуші: «Може, якийсь заможний підприємець не пошкодує коштів на розвиток спорту в нашому селі?»
Староста Великоглушанського старостинського округу на Любешівщині Олександр Токарчук вважає: великою проблемою сьогодення є те, що в поліській глибинці молодим людям, крім барів, реально нема куди піти відпочити, розважитися. Отож, що у Польщі зароблять, те вдома віднесуть у генделики. Його мрія — залучити хлопців у секції і почути, як на якихось престижних спортивних змаганнях в Україні, а то й за її межами, звучить Національний гімн на честь його земляків
Олександр Токарчук — уродженець Великої Глуші. І хоч після закінчення Шацького лісового технікуму чотирнадцять літ працював у приватного підприємця в Луцьку, зв’язків із рідним селом ніколи не втрачав, переймався тим, чим воно живе. Років з десяток тому навіть висував свою кандидатуру на посаду сільського голови. Правда, програв декілька голосів супернику. А ось із січня цього року він призначений на посаду старости. При зустрічі ми говорили з ним про найбільш нагальні проблеми і про те, чи під силу вирішити їх старостинському округу.
— Раніше сільрада мала свій бюджет, — каже Олександр Васильович. — Зараз усі кошти йдуть у Камінь-Каширську ТГ, а вже там будуть розподіляти їх, враховуючи потреби й можливості. Тож староста — це лише очі і вуха, якщо можна так висловитися: ми можемо донести інформацію про наболіле і найважливіше.
Сам займався б із підлітками. Але для того, щоб почати добру справу, треба створити матеріальну базу.
До чого насамперед хотілося б привернути увагу? З приводу цього староста міркує так:
— Ясно, що це дорога, яку ми своїми силами не зробимо. Кілометрів п’ять до Видерти треба відремонтувати. А інакше від нас усі перевізники скоро відмовляться, бо не захочуть бити свої автобуси. Є проблеми, які й на районному рівні не розв’язати. Наприклад, чому б не дозволити місцевим мешканцям заготовляти на дрова сушняк, не оглядаючись на лісівників? Держава від цього виграла б, зекономивши на субсидіях, за якими звертаються ті, хто для опалення використовує газ. Тим часом, щоб нарізати сушняку, треба мати дозвіл. Це питання, наскільки відомо, порушується в різних регіонах України. От тільки чи буде, як люди просять, внесено зміни до Лісового кодексу стосовно цього?
Але наразі, за словами Олександра Токарчука, найперша проблема на селі — це те, що в поліській глибинці молодим людям, крім барів, реально нема куди піти відпочити, розважитися.
— Одних барів вистачає — пий, гуляй! – каже він. — У зв’язку з цим у мене є ідея створити спортивні секції. Приміщення не треба шукати: в будинку сільської ради, де тепер залишився староста і діловод, на першому поверсі є великий зал, який стоїть пусткою, а він міг би послужити з користю. Чому б не організувати спортивні секції й не залучити молодь, зокрема школярів, і з Великої Глуші, і з наших сіл Погулянка, Невір? Я сам — спортсмен. Свого часу займався і легкою атлетикою, і карате, і дзюдо, виступав на чемпіонатах України. Завдяки своїм зв’язкам міг би знайти тренерів. Та й сам займався б із підлітками. Але для того, щоб почати добру справу, треба створити матеріальну базу, елементарні мати закупити. А це кошти. Добре було б, якби серед підприємців знайшовся спонсор, котрий не байдужий до того, якою виросте юна зміна.
Читайте також День Валентина: на Волині директор психоневрологічного інтернату станцювала з підопічним на «біс».
До речі, коли в 2000 році я закінчував середню школу у Великій Глуші, то в нас у кожному класі була футбольна команда. А це — 11 чоловік. Зараз на мініфутбол ми не можемо зібрати шість гравців. Тим часом саме до вісімнадцяти років, коли діти розвиваються, реально думати про майбутні успіхи у спорті. Якби із трьох наших сіл нам вдалося зібрати чоловік 50, з яких колись декілька вийдуть на високий рівень у спорті, то це було б добре. У мене є така мрія, аби хоч раз у своєму житті почути, як звучить Гімн України на честь спортсмена — вихідця із Великої Глуші.
