Що скажете?
«Не заглядай у мій телефон»
— Ти уявляєш, батьки читають переписку своїх дітей! Як так можна!
Донька-підліток час від часу порушує тему особистого простору, зокрема й телефонного. Усі її спостереження про це звучать підвищеним тоном і переповнені обуренням. Мовляв, мамо, навіть не думай, що цей номер пройде й зі мною. Вряди-годи вона намагається поборотися ще й з татом, який подбав про лімітований інтернет. То що ж робити батькам: заглядати в телефон чи ні, обмежувати чи дати волю?
Це питання тісно пов’язане з темами довіри і підтримки приязних взаємин. Певна річ, кожному, хто цікавиться, чим живуть їхні діти, як вони змінюються, які однолітки в їхньому оточенні, хочеться знати якомога більше деталей. І телефони — прекрасне джерело інформації. Кому й коли дзвонять, хто тримає зв’язок з ними, як довго переписуються і якою лексикою користуються, які саме картинки й фото надсилають — у цьому океан інформації для аналізу. Що кажуть про це психологи? Психотерапевт Людмила Петрановська радить батькам, які не мають сили протистояти бажанню контролювати дитину, моніторити її телефон відкрито: «У кожній сім’ї свої правила, але головного все-таки раджу дотримуватися: бути чесним і не займатися «брудними» іграми, тобто не підглядати й не стежити тихцем. Петрановська рекомендує відверто попереджати своє чадо про перевірки (десь так, як податкова мусить повідомляти підприємцям). Можна сказати дитині щось на кшталт такого: «Я за тебе відповідаю, хвилююся за твоє здоров’я, тож мені буде спокійніше, якщо іноді переглядатиму на твоєму телефоні, з ким і про що ти спілкуєшся. Май це на увазі». Чому так важливо бути відвертим? Бо це підлітки. Люди в таких роках гостріше, аніж інші, реагують на несправедливість, брехню, обдурювання, підлість. Вони нетерпимі до зради і з легкістю чіпляють цей ярлик навіть на те, що тільки скидається на неї. При цьому і хлопчики, й дівчатка у віці 10+ хай з обуренням, зі сльозами, але таки сприймають й потроху переварюють виважені слова про обмеження свободи. Це ліпше, аніж коли дитина в якийсь момент робить не те що неприємне, а вражаюче для неї відкриття про маму або тата-шпигуна. Важливо тільки повідомляти про свій намір не з позицій «начальник—підлеглий» (зверхній, агресивний чи погрозливий тон ситуацію дуже ускладнить). Батьки, які вважають, що ліпше усе робити тихцем, чинять так, бо бояться незадоволення дитини. Тут психологи заспокоюють: мовляв, нічого цим перейматися, бо як підліток має право висловити свої негативні емоції вголос, так і ті, хто ним опікується, мають право наполягати на своєму, поки діти живуть у їхньому домі.
Особисто я збираю інформацію про свого підлітка інакше. Думаю, що листування — це таки особистий простір. Хоча припускаю: за певних обставин я би взялася повідомити дитині, що її поведінка змушує мене піти на неприємний, але необхідний крок. Бо ж треба пам’ятати, що це вік, коли людина ще не здатна належно оцінити ризиків певної ситуації, а тим більше передбачити наслідки своїх дій, адже мозок ще активно формується. За останніми ж даними вчених, період дозрівання головного мозку триває до 23–25 років. Та ж Людмила Петрановська повідомила, що навіть страхові компанії на значно вигідніших умовах страхують здоров’я тих, кому вже виповнилося 25 (їхня статистика свідчить, що до цього рубежу молода людина має надто багато пригод).
Якщо маєте особливі спостереження чи питання — діліться! Зворотний зв’язок — за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13.
