Кучеряві свині оселилися над Лугою на Волині (Фото)

Четверо кучерявих свиней із Закарпаття привіз на Волинь Руслан Цицьора, а оскільки вони потребують волі, умови для їхнього утримання обладнав на обійсті свого рідного дядька Сергія, будинок якого розташований на самісінькій околиці.

— Угорська пухова мангалиця належить до рідкісних і екзотичних порід м’ясо-сального напряму, виведена вона ще на початку ХІХ століття в Австро-Угорщині, подейкують, що за особистої участі ерцгерцога Йозефа в одному з тамтешніх монастирів. Єдина в Європі пухнаста порода виникла завдяки схрещуванню домашньої середземноморської свині з карпатським вепром. Від звичайних паців відрізняється не лише густим хутром, яке має два шари — ​підшерсток та довгі шерстяні кучері, а й невибагливістю в утриманні. А головне — ​мангалиці не потребують вакцинації, біохімічних добавок і кормів, стимуляторів росту тощо. Це робить м’ясну продукцію екологічною та натуральною. До речі, з них виходить найкращий хамон. Саме тому домашні тварини цієї породи стають усе більш популярними у Європі й в Україні зокрема, — ​розповідає Руслан Цицьора, який свого часу неабияк зацікавився розведенням мангалиць у домашньому господарстві.

Про те, що свині цієї породи розумні і навіть хитрі, говорять усі, хто ними займається. От кору дерев тварини полюбляють, але ні молодих насаджень на своїй території, ні огорожі не зачіпають.  

Він шукав про них матеріали в інтернеті, розмовляв із власниками розплідників. Дізнався, що за радянських часів порода була практично винищена, але згодом її вдалось відродити. В одне з господарств на Закарпатті з Угорщини було завезено одночасно 300 голів цих свиней, звідти вони потрапили в інші області України, добре освоїлись і на Волині.

 Перша спроба з їх розведення у Руслана виявилась невдалою — ​сусідські собаки перескочили невелику огорожу та загризли привезених поросят. Тоді він зрозумів, що обладнати територію треба так, щоб уберегти тварин від зовнішніх впливів. Тепер це достатньо високий паркан, за яким свиням безпечно. В одному віддаленому кутку вони обрали собі місце для відходів, а вся інша площа призначена для їхнього постійного перебування — ​там вони сплять під сосною, притулившись одне до одного, риють корінці, ховаються у землянках, купаються в неглибокому штучному ставку чи гуляють по периметру. Словом, вільно собі живуть без хліва і режиму годування.

Двоюрідний брат Руслана Олег зауважує про ще одну сторону вигоди від такого господарювання: територія їхнього подвір’я, де тепер облаштований вольєр — ​це фактично урвище, спуск до річки, де завжди росли чагарники та трави, які доводилось косити, розчищати, а нині на них випасаються свині. Більше того, зілля, скошене на городі, теж з’їдають тварини.

 — Я називаю це господарюванням для лінивих, адже годувати навмисне цих свиней не потрібно, головне, щоб питна вода завжди була. От зараз вони їдять сіно, очистки картоплі чи будь-яких інших овочів, можна кинути буряків, моркви, гарбузів, яблук. Восени для них збирали в лісі жолуді, полюбляють вони й волоські горіхи, причому просто зі шкаралупами. Он неподалік дика груша росте, плоди з якої ні для чого не придатні, то й її струсили для свиней. Влітку просто косили їм люцерну, іншу траву. А різні корінці вони самі собі добудуть із землі, — ​коментує Руслан Цицьора.

А до розмови тим часом приєднується його дядько Сергій, який має цікавий план експерименту за участю цих тварин: «Я подумав, а що, як після збирання врожаю з поля запускати їх у переносну огорожу на окремі ділянки городу, де, скажімо, треба вибрати коріння бур’янів? Вони ж із цією роботою справляються на відмінно, тож можуть стати помічниками у таких справах». А ще, зізнається чоловік, який досі тримав звичайних свиней у господарстві, все ніяк не може звикнути, що їх не треба навмисне годувати, тож інколи таки запарює їм висівки, щоб посмакували.

 Про те, що свині цієї породи розумні і навіть хитрі, говорять усі, хто ними займається. От кору дерев тварини полюбляють, але ні молодих насаджень на своїй території, ні огорожі не зачіпають. Утікати їм не цікаво — ​Руслан уже кілька разів перевіряв, випускаючи їх на інші пасовища: наїдяться — ​і додому. Добре знають заклик господарів, йдуть тільки на їхній голос. А ще миролюбні до інших, наприклад, добре вживаються з курми, які ходять поруч. Втім, можуть «показати зуби», якщо щось загрожуватиме їхній території чи потомству.

Нині цьому свинячому сімейству 10 місяців. Від двох свинок господарі очікують приплоду. До речі, у прямому значенні, бо ні ветеринарного втручання у процес опоросу, ні жодної іншої допомоги свиноматка не потребує. Вона самостійно обере собі для цього затишне місце, народить і підгодує поросят та лише згодом виведе їх до людей.

Поки що в устилузьких господарів на меті збільшення поголів’я тварин, м’яса із них вони ще не пробували, проте знають, що якість і жирність залежать від умов утримання, тому й створили для своєї мініферми найбільш наближене до природного середовище проживання.

Юлія ПАШКОВА