Дитина не вміє висловити те, що палахкотить на душі.
Дитина має такі ж почуття, як і дорослий. Колонка Оксани Коваленко
— Пригадую, як спочатку мене розпирало щастя, а потім мама розгнівалася і мене заполонив розпач…
Ці слова про невимовне щастя й біль на серці належать одному дорослому чоловіку, який на все життя запам’ятав оцю свою емоційну гойдалку — від найпрекрасніших почуттів до найгіркіших. В історії з його дитинства, якою він поділився в соцмережі, йшлося, як його мама нарешті знайшла час побути із сином, тож обоє мирно бесідували собі на балконі багатоповерхівки. Чоловік ділиться, як він малим купався в маминій увазі, як приємно йому було спостерігати за її розслабленим обличчям, за усмішкою. У той момент почувався на сьомому небі. Годі й деталізувати, як хлопчик летів на кухню, коли мама захотіла кружку молока. Він над усе прагнув якомога швидше повернутися в ту атмосферу щастя, поки дорога людина не занурилася в нову гору клопотів. Випадково він зачепив пакет з молоком… Як то буває у дітей і дорослих. Завершилося усе маминим криком, бо ж до того вона саме вимила усю підлогу. Чоловік описав свій стан: його розривав такий жаль, і слова, які могли б допомогти йому щось пояснити, просто поділися, та й зрештою усі вони були надто бляклі й слабкі порівняно з тим, що творилося в нього в душі.
«У дітей просто не вистачає дорослих слів, щоб озвучити свої дитячі почуття. А може й навпаки, дитячих не вистачає, щоб переповісти дорослі почуття. Мені іноді здається, що почуттів дитячих і не буває, — вони відразу видаються нам на виріст», — оцінює герой оповіді.
«З ким не буває», — так приказувала мені малій мама. Тепер цією фразою втішає й онуків…
З того часу, як прочитала його історію, назбирала дуже багато схожих — саме моментом, коли малеча просто не вміє одягти в слова те, що палахкотить у душі. (Зате що робиться в очах! Вони не те що говорять — кричать болем). Якось і мій син втрапив у халепу, а на всі розпитування, чому ж ти не пояснив, відповів: «Воно не казалося». А скільки разів ми, дорослі, опиняємося в ситуації, коли не просто бракує слів, а їх навіть і шукати нема охоти. І якщо хтось починає цікавитися, навіть не хочеться рухати губами. Тож якщо дитина мовчить, приміром, коли ненавмисне накоїла збитків, то не значить, що їй не боляче, не гірко. Висновків, певно, й не треба.
Читайте також: Така спокуслива зефірка. Колонка Оксани Коваленко
У таких ситуаціях зарадить співчуття. Його, правда, важко проявляти, коли зараз здається, що увесь світ змовився проти тебе (й твоє чадо теж), але якщо знаєш про таке явище, то й сили піднятися над обставинами, знайти легше. «З ким не буває», — так приказувала мені малій мама. Тепер цією фразою втішає й онуків…
Знаєте інші рецепти — діліться! Зворотний зв’язок — за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — 43025, м. Луцьк,
просп. Волі, 13.
