«Ти ж так сина хотів, коханий…»: знайомся – Геннадій Дмитрович

Десь там чекала кохана Тая. Така рідна і сильна. Все згадував, як тоді, прощаючись перед поїздкою у невідомість на заробітки, шепотіла:

— Все мине. Ми все переживемо, — ковтаючи сльози, говорила–шепотіла. — Ти тільки знай, що все це не надовго. Лишень двадцять тисяч — і ти повернешся. І в нас буде власний дім. Власний.

Дзвонила щодня. За ці три довгих роки жодного дня не було, аби не чув її теплого і рідного голосу. І чим вона його полонила? Така непоказна, а жити, дихати без неї не може.

Їхав без попередження. Давно мріяв зробити їй сюрприз, аби не клопоталась на кухні. Щоб зустріла без зайвого хвилювання.

Таксі м’яко підкотило до будинку. Вихопив сумку з багажника і вихором залетів у дім. До неї. До такої рідної.

Їхав без попередження. Давно мріяв зробити їй сюрприз, аби не клопоталась на кухні. 

Тая поралась на кухні. У навушниках вона навіть не почула, як він увійшов. Обійняв. Нарешті. Тільки тепер зрозумів, що три роки роботи на чужого пана скінчились. Він удома. Тая ніби його чекала. Повернулась і обійняла так міцно. Вся ніби вросла в нього.

А поруч із дитячого візочка долинув плач. Жінка стрепенулась і почала колихати маля. Дмитро усміхнувся.

— І чийого це ти малюка бавиш? — прошепотів.

— Нашого, — сказала з усмішкою.

Дмитро розсміявся беззвучно.

— Та я серйозно, дзвони матері, що нянька на найближчий тиждень зайнята.

— І я серйозно, Дмитре! Це наш син, я його мама, а ти татусь.

Ще не сприймаючи слів дружини всерйоз, пішов діставати подарунки. І тут помітив те, чого не бачив раніше: купа дитячих іграшок і речей, ліжечко у кутку кімнати і величезний манеж.

— Звідки в тебе ця дитина, Таю? Не може вона бути нашою.

— Чому ж, цілком. Геннадій Дмитрович, твій син. Якщо не віриш, документи покажу. Виявляється, дітей можна мати від кого завгодно, а батьком записують законного чоловіка, — ​засміялась Тая. — ​Ой, можна подумати, що ти три роки на заробітках святим був. Та ви, чоловіки, й дня без жіночого тепла не можете, а тут три роки. Просто твої зради не помітні, а я ось, згадку нам залишила.

— Нікого, крім тебе, за всі ці літа не мав. Навіть думки не було, а ти…

Дмитро вражено сів. Обхопивши голову руками, став розхитуватись зі сторони в сторону.

— Хто? З ким ти? Довго?

А Тая без краплі каяття, геть чужа, не та, яку він тоді на вокзалі залишив, кидала слова-камені:

— Яка різниця? Не питала в нього, хто і звідки. Та й точно не знаю котрий. На тих, кого пам’ятаю, малий не схожий. Їстимеш? Я, ніби знала, борщик твій улюблений приготувала.

Дмитро важко підвівся. Подивився в саму душу посірілими від відчаю очима:

— Нікого, крім тебе, за всі ці літа не мав. Навіть думки не було, а ти…

Тая ніби отямилась. Наче хтось одразу її підмінив, впала навколішки, залементувала:

— Дмитрику, ти ж не підеш. Ти ж так сина хотів, коханий. Він наш. Твій і мій синочок. Не знаю, що на мене тоді найшло. Сама не своя була. Вірила, бачила тебе з іншими там далеко. От і робила все те, аби тобі відплатити. Та й не знала, що ти так кохаєш. Я не вірила, що таке може бути. Прости!

… Увечері Дмитро купив квиток. Повертався знову на чужину. Таї так нічого і не сказав. Мовчки вийшов.

А вже наступного вечора знов зателефонував дружині, аби почути її ніжний і такий рідний голос.

— Привіт!

Читати також: Популярна співачка прийшла на «Голос» задля експерименту і залишилась

Анна КОРОЛЬОВА